Верховний Суд висловився щодо тлумачення заповіту

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 478/2164/18.

Обставини справи

Громадянка України звернулася до суду з позовом до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, особи_2  про тлумачення змісту заповіту.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що помер дідусь, після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За життя він склав заповіт, посвідчений 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області., зареєстрованим у реєстрі, за яким заповів зазначену земельну ділянку їй, як своїй внучці.

У строк визначений частиною першою статті 1270 ЦК України, вона прийняла спадщину, звернувшись до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу з відповідною заявою, однак нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом із посиланням на те, що за змістом заповіту, вона визначена заповідачем його онукою, але не надала документів на підтвердження родинних зв’язків з померлим як діда та онуки.

Зазначала, що з 1991 року та на момент її народження, дід проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з її рідною бабусею, а тому вона з дитинства вважала його своїм дідусем та навпаки.

Посилаючись на те, що за своїм змістом розпорядження спадкодавця було спрямоване на те, щоб заповісти спадкове майно саме їй, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України просила здійснити тлумачення заповіту.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області позов задоволено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області про тлумачення змісту заповіту скасовано, та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області у частині вимог особи_1 до особи_2 про тлумачення заповіту змінено шляхом викладення його резолютивної частини у наступній редакції: «Здійснити тлумачення заповіту, складеного та посвідченого 05 грудня 2007 року секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області зареєстрованого у реєстрі, як вираження волі діда заповісти особі_1 земельну ділянку..».

Задовольняючи позовні вимоги до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, суд першої інстанції не урахував, що спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті є його син (особа_2), а тому саме він є належним відповідачем у справі, що є підставою для скасування у цій частині рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з’ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

ВС зауважив, що системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Також ВС наголосив, що у заповіті зазначено, що спадкодавець заповідає належну йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Казанківською районною державною адміністрацією і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, земельну ділянку, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, своїй внучці (особа_1).

Установивши, що у складеному заповіті, спадкодавець на випадок його смерті висловив свою волю на перехід права власності на належну йому земельну ділянку, конкретно до особи, вказавши чітко, без помилок її прізвище, ім’я та по батькові, суд першої інстанції, з яким у частині задоволення позовних вимог особи_1 до особи_2 погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог. Висновки судів ґрунтуються на встановлених судами обставинах справи, зокрема, що за життя спадкодавець, незважаючи на факт відсутності кровного споріднення вважав своєю внучкою, оскільки понад двадцять п’ять років проживав однією сім’єю та вів спільне господарство з її бабусею. Його вказівка у заповіті «своїй внучці» не має визначального значення з огляду на конкретну вказівку ним особи спадкоємця – особи_1.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Миколаївського апеляційного суду - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, коли особу може бути усунено від права на спадкування за законом.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.