ВС роз’яснив, у чому полягає правова мета віндикаційного позову

Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 752/11904/17.

Обставини справи

Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 1, діючи в інтересах держави в особі Київської міської ради, звернувся до суду з позовом до особи_2, Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації та просив: витребувати у особи на користь територіальної громади в особі Київської міської ради групи нежитлових приміщень.

В обґрунтування позову, зокрема, зазначав, що Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація листом повідомила прокуратуру про захоплення спірних нежитлових приміщень, а також про те, що будь-яких рішень стосовної їх відчуження не приймалось.

Встановлено, що спірні нежитлові приміщення належать на праві власності особі_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладеного з особою_4, а він, в свою чергу, набув спірні приміщення у власність на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з  особою_5, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Особа_5 була власником спірних приміщень на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі, дублікат якого виданий цим нотаріусом.

Водночас приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу договір купівлі-продажу нежитлових приміщень не посвідчувала, в реєстрі за номером значиться інша нотаріальна дія (довіреність). Нотаріальний бланк, на якому нібито вчинено-договір, використано для договору купівлі-продажу, укладеного між іншими особами та щодо іншого об’єкту.

Зазначав, що приватний нотаріус договір купівлі-продажу не посвідчував та його дублікат не видавав. Комунальним підприємством «Київське міське БТІ» довідка щодо реєстрації права власності спірних приміщень не видавалась.

Таким чином, спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, позов задоволено.

Витребувано групу нежитлових приміщень на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого 29 серпня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності на групу нежитлових приміщень.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що віндикація – це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація – це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

ВС наголосив, що положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Також ВС зауважив, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

ВС зазначив, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження  № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові  від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Встановивши, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного нерухомого майна Київська міська рада не проводила, вказане майно вибуло з її володіння поза її волею шляхом  відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом витребування спірних нежитлових приміщень від останнього набувача на користь Київської міської ради як власника та розпорядника майна територіальної громади м. Києва та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про вирішення спорів щодо права власності: практика Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.