Законопроект Мін’юста про психіатричну експертизу в КУпАП має приховану мету: автор скарги до ЄСПЛ

Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що на розгляді Верховної Ради знаходиться законопроект Мін’юсту «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо проведення судово-психіатричної експертизи в адміністративному провадженні». Законопроект має реєстраційний номер 4326 від 05.11.2020.

Його зміст ми докладно висвітлювали в матеріалі «Навіщо Мін’юсту психіатрична експертиза у справах про адміністративні правопорушення».

Зокрема, проектом Закону пропонується доповнити КУпАП новою статтею 280¹, яка буде передбачати, що у разі наявності достатніх даних про те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, могла перебувати у стані неосудності під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності орган (посадова особа), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, призначає судово-психіатричну експертизу за згодою або клопотанням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, або її законного представника.

Мін’юст пояснює свою ідею необхідністю забезпечення недопущення необґрунтованого поміщення осіб, щодо яких розглядаються справи про адміністративні правопорушення, до медичних закладів для проведення судово-психіатричної експертизи.

Міністерство запевняє, що приводом для внесення законопроекту стало рішення Європейського суду з прав людини за результатами розгляду справи «Заїченко проти України (№ 2)» (заява № 45797/09) на користь заявника.

ЄСПЛ у вказаній справі наголошує, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічно хворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть тоді, коли метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем.

Також ЄСПЛ у зазначеній вище справі вказує на те, що єдиною підставою поміщення заявника до психіатричної лікарні були сумніви судді щодо його стану психічного здоров’я, у зв’язку з чим суддя призначив стаціонарну психіатричну експертизу заявника, що означало поміщення його до психіатричної лікарні на строк до 30 діб, без отримання попереднього медичного висновку та за відсутності у матеріалах справи будь-яких медичних або інших документів, які б обумовлювали таке рішення.

ЄСПЛ у своєму висновку зазначив про існування прогалини у відповідному національному законодавстві, що стосується проведення судово-психіатричної експертизи в рамках адміністративного провадження та фактично відсутності врегулювання цього питання, що спричинило порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

Сам автор скарги до ЄСПЛ, Заїченко В.Г., вважає, що законопроект є зайвим з огляду на достатнє врегулювання чинним законодавством відповідних правовідносин.

Його прийняття потребує значних змін в інші процесуальні Кодекси та законодавство щодо експертизи та надання психіатричної допомоги та несе ризики відновлення практики психіатричних репресій в Україні та порушення прав громадян, нібито для захисту яких внесений законопроект.

На думку В.Г. Заїченко, значно кориснішим було би заслухати звіт Міністра юстиції та Уповноваженого Уряду в ЄСПЛ про вжиття індивідуальних заходів при виконанні рішення ЄСПЛ від 26.02.15 у справі «Заїченко проти України № 2» та стан виконання відповідних рішень українських судів.

В.Г. Заїченко вважає, що прихована справжня мета законопроекту – відзвітувати перед Комітетом міністрів ЄС про вжиття індивідуальних і загальних заходів щодо виконання рішення ЄСПЛ від 26.02.15 у справі «Заїченко проти України № 2». Але ця мета не досягається, оскільки наразі набули чинності кілька десятків рішень національних судів, включно з Верховним судом, щодо невиконання Урядом (державою) відповідних обов’язків (справи №№ 201/14042/17, 201/819/18, 203/60/18 тощо).

В.Г. Заїченко звертає увагу на таке.

За чинним законодавством призначення судово-психіатричної експертизи, а також поміщення до психіатричної лікарні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та, як наслідок, порушення законних прав такої особи, є забороненим відповідно до положень Конституції України, наявністю у чинному законодавстві вичерпного переліку осіб, щодо яких може бути призначена та проведена стаціонарна судово-психіатрична експертиза, а саме: підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний, потерпілий, свідки, позивач й відповідач, але ніяк не особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, питання про надання психіатричної допомоги (до якої за ЗУ «Про психіатричну допомогу» належить СПЕ), особам, що притягуються до адміністративної відповідальності, врегульовано окремим розділом ЦПК України, який містить значно більші та кращі запобіжники порушення прав громадян, ніж запропоновані в законопроекті.

Позбавлення свободи для проведення судово-психіатричної експертизи є можливим виключно при призначенні стаціонарної експертизи, яка може тривати до 30 днів, тоді як КУпАП передбачає навіть у разі покарання (арешту) не більше 15 діб позбавлення свободи. Стосовно ж заходів забезпечення (адміністративного затримання), чим фактично є проведення експертизи та які законодавство обмежує 3-ма годинами, різниця становить вже 240 разів. Запропонована зміна статті 268 «У разі відсутності зазначеної особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її інформування про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи» суперечить забороні на проведення СПЕ у разі відсутності підекспертної особи, крім випадків посмертної експертизи. Тобто законопроект фактично викличе додаткові порушення прав людини.

У законопроекті відсутнє врегулювання відмови особи, щодо якої призначена експертиза, від спілкування з експертом (комісією експертів), і це ставить під сумнів будь-який висновок експертизи для таких випадків, а отже й досягнення мети відповідних змін у КУпАП.

У законопроекті відсутнє вирішення питання про апеляційне та касаційне оскарження постанови про призначення судово-психіатричної експертизи при провадженні справ про адмінправопорушення.

Чинне законодавство та судова практика, включно з рішеннями Конституційного суду України, з цього приводу є суперечливими, тож і сам законопроект містить ризик порушення ст. 29, п. 8 частини 3 ст. 129 Конституції України та п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 2 Протоколу № 7 до неї.

Слід також мати на увазі наявну практику правоохоронних органів і судів застосування встановлених законом обмежень не за їх призначенням, ризик і можливості чого при ухваленні відповідного закону значно зростають.

Раніше Комітет підтримав ідею збільшення максимальної суми грошового переказу без ідентифікації клієнтів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.