Чи поновлять працівника на роботі, якщо його було звільнено в період тимчасової непрацездатності

Як відомо, в Конституції України закріплена гарантія захисту працівника від незаконного звільнення, а відповідно до статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Втім, нерідко виникають ситуації, коли роботодавець звільняє працівника  саме в період його тимчасової непрацездатності. З цього у багатьох виникає питання,  що є наслідком такого звільнення та чи поновлять такого працівника на роботі?

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 389/2004/16-ц та встановив, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

З матеріалів справи відомо, що громадянин України звернувся до суду з позовом до Знам`янської районної ради Кіровоградської області про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Рішенням сесії Знам`янської районної ради Кіровоградської області його призначено на посаду керівника Комунального підприємства Знам`янської районної ради «Р». У той же день Знам`янська районна рада уклала з ним типовий контракт з подальшим його продовженням. Згідно з пунктом 1.3 контракту він є строковим трудовим договором.

Пунктами 5.2, 5.3 контракту прямо передбачені підстави припинення контракту та звільнення керівника з посади, розірвання контракту з ініціативи засновника до закінчення строку його дії. 20 липня 2016 року у зв`язку із систематичним порушенням пунктів 2.1, 2.2, 7.2 контракту, невиконанням пунктів 7.4, 7.5 статуту КП «Р» з ним припинено дію типового договору та звільнено з посади керівника КП «Р» на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України. Позивач зазначав, що дії Знам`янської районної ради з припинення контракту та його звільнення з роботи є незаконними. Зокрема, припинення контракту та звільнення з посади відбулося під час його тимчасової непрацездатності, що заборонено частиною четвертою статті 40 КЗпП України, без зазначених конкретних причин звільнення, фактів невиконання ним своїх обов’язків без поважних причин. Крім того, відповідач, в особі його уповноваженої особи, не видав відповідного наказу про звільнення, а запис у трудовій книжці про звільнення зроблено «заднім» числом.

Справа неодноразово розглядалась судами, в решті-решт рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду, заяву про перегляд судового рішення за виключеними обставинами задоволено. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області скасовано та ухвалено нове рішення.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви та скасування рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, а висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог не узгоджується та суперечить рішенню Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою особи_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України, ухваленому 4 вересня 2019 року.

Висновок Верховного Суду

Позивач вказував на незаконність його звільнення під час тимчасової непрацездатності. Суди встановили, що таке звільнення справді було під час вказаної непрацездатності, що відповідно до положень частини третьої статті 40 КЗпП України з урахуванням змісту рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою особи _2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень зазначеної норми, ухваленому 4 вересня 2019 року, є підставою для поновлення позивача на роботі.

Проте з таким висновком Верховний Суд не погодився.

Так, ВС зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 № 6-р(ІІ)/2019  у справі за конституційною скаргою особи_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій, є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатними або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 20 липня 2016 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. Проте наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є заміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц.

Зокрема, зазначила, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. У разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Указаного суди попередніх інстанцій до уваги не взяли та помилково вважали, що звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності є безумовною підставою для поновлення його на роботі.

Тому рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення вимог про поновлення на роботі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову шляхом зміни дати звільнення позивача з 20 липня 2016 року на 26 липня 2016 року.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи може роботодавець за власним бажанням звільнити працівницю під час декрету.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.