Невизнання своєї вини і щире каяття взаємовиключні: Касаційний кримінальний суд

Касаційний кримінальний суд по справі № 149/1596/16-к зазначив, що питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Суд зазначив також, що ч. 1 ст. 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину».

Застосування ст. 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі:

вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, Суд зазначає, що ці обставини чи сукупність обставин мають бути в причинному зв'язку з цілями злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Суд, посилаючись під час призначення покарання на ст. 69 КК, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.

У цій справі суд апеляційної інстанції як на підставу застосування ст. 69 КК послався на наявність у засудженого двох пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття і добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином.

Однак суд жодним чином не обґрунтував, яким є зв'язок цих обставин із вчиненим злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.

Таким чином, висновки суду про можливість застосування до засудженого положень ст. 69 КК та призначення йому покарання у виді виправних робіт за місцем його роботи на строк 2 роки із відрахуванням у дохід держави 20 відсотків заробітку засудженого, не відповідають загальним засадам призначення покарання, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Апеляційний суд, на відміну від місцевого, визнав пом'якшуючими обставинами щире каяття засудженого та добровільне часткове відшкодування завданих потерпілій збитків. При цьому в ухвалі суд зазначив, що  підсудний повністю визнав свою винуватість, каявся, неодноразово в ході апеляційного розгляду просив вибачення у потерпілої.

Між тим, що засуджений під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції категорично заперечував доведеність вчинення інкримінованого йому злочину, а також у процесі подання первинної апеляційної скарги просив вирок місцевого суду скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити у зв'язку з відсутністю складу злочину, а вже після скасування Верховним Судом ухвали апеляційного суду та повторного апеляційного розгляду змінив свої вимоги.

З огляду на викладене, рішення апеляційного суду про врахування як пом'якшуючої покарання обставини щирого каяття є сумнівним.

Велика Палата Верховного Суду  звернула увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.