Чи може наявність прописки бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням

Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 565/1499/19.

Обставини справи

Позивач звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету міської ради, в якому просила визнати за нею право користування житловим приміщенням – кімнатою.

Позов мотивований тим, що вона з чоловіком почали проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу в отриманій останнім кімнаті, в якій разом зробили ремонт, придбали побутову техніку та меблі. Посилаючись на те, що до дня смерті чоловіка вона разом з ним та їхніми спільними дітьми проживали в кімнаті, сплачували житлово-комунальні послуги, будь якого іншого житла не має, просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цим особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Крім того, ВС відзначив, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сімї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони за наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сімї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім’ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

ВС наголосив, що у справі, яка переглядається, суди врахували рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області, яким встановлено, що чоловік  є батьком малолітніх дітей. Цим рішенням встановлено факт спільного проживання чоловіка без реєстрації шлюбу з позивачем.

Також встановлено, що позивач разом з дітьми правомірно вселилась до кімнати як член сім’ї померлого наймача, у зв’язку з чим суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про законність набуття позивачем права користування спірною кімнатою, що забезпечує останню гарантіями, передбаченими статтею 8 Конвенції, та захищає від невиправдного втручання у її право на повагу до житла у світлі практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив, кому належить право закрити провадження у справі про адмінправопорушення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.