Що не так із законопроектом про спеціальне досудове розслідування і чому Комітету доведеться переглянути власний висновок

У п’ятницю, 23 квітня, Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності розгляне підготовлений до другого читання законопроект «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв'язку із здійсненням спеціального досудового розслідування» (реєстр. № 2164). Про це повідомляється на сайті Верховної ради України.

Раніше Денис Монастирський розповідав, як буде виглядати спеціальне досудове розслідування.

Закон вводить дві підстави початку спеціального або заочного досудового розслідування:

• Якщо особа перебуває і це доведено на тимчасово окупованій території.
• Якщо особа перебуває в країні, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором.

Законопроект також вирішує проблему з традиційним оголошенням у міжнародний розшук. Наприклад, сьогодні Інтерпол згідно з його статутом, не розшукує військових злочинців або тих, хто вчинив державну зраду.

Комітет вже погоджував законопроект 07.04.2021 та рекомендував Раді проголосувати за нього у другому читанні, проте він вимушений зібратися ще раз внаслідок надходження до нього висновку Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України з купою зауважень на 16 аркушах. Найбільш гострі зауваження зводяться до такого. У проекті, так само як і у попередніх редакціях статті, не наводиться визначення поняття «спеціальне досудове розслідування» (це саме стосується і поняття «спеціальне судове провадження»), а це ускладнює розуміння цього інституту, а також ускладнює визначення моменту, коли може бути прийнято рішення про його здійснення.

2. Сфера застосування спеціального (заочного) досудового розслідування у випадку прийняття законопроекту як закону, поширюватиметься не лише на осіб, які переховуються за кордоном (сама можливість такої втечі та переховування свідчить про високу небезпечність таких осіб), а й широко застосовуватиметься стосовно осіб, які перебувають на території України, але правоохоронні органи з тих чи інших причин не можуть встановити їх місцезнаходження.
3. Проектом запропоновано доповнити статтю 135 КПК України частиною восьмою, положення якої передбачають, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що вона виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, і у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою – сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора. При цьому, зазначена особа вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

Аналіз змісту наведеної редакції свідчить про те, що самим фактом опублікування повістки законодавець підміняє її фактичне вручення особі за правилами, визначеними статтями 135, 136 КПК України, утворюючи тим самим юридичну фікцію з вручення повістки.

4. Положеннями частини п’ятої статті 139 «Наслідки неприбуття на виклик» КПК України (у редакції законопроекту) передбачено, що «ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження».

Головне юридичне управління зазначає, що відповідно до Резолюції 75 (11) Комітету міністрів Ради Європи «Про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого» від 19 січня 1973 року одним із мінімальних правил, які запропоновані державам-членам для застосування під час здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого, є те, що повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на судовий розгляд. Водночас, наслідки неявки, зазначені у частині п’ятій статті 139 КПК України (у редакції законопроекту), некоректно відображають положення статті 2971 КПК України, зокрема, не враховують вичерпний перелік статей Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні щодо злочинів за якими взагалі може здійснюватися спеціальне досудове розслідування.

5. Відповідно до частини шостої статті 193 КПК України розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого здійснюються за їх відсутності лише у разі, якщо такий підозрюваний, обвинувачений перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук і прокурором доведено наявність підстав, передбачених статтею 177 КПК України.

Зазначене у законопроекті «перебування» підозрюваного, обвинуваченого на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором не вказує на виключність таких обставин, оскільки зі змісту статті не випливає обов’язок відповідних суб’єктів розшукувати таку особу, надавати докази її переховування від кримінального переслідування.

Головне юридичне управління зауважує, що перебування на тимчасово окупованій території України або території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, може не носити характеру переховування або уникнення кримінального переслідування.

Крім того, на відміну від чинної редакції частини шостої статті 193 КПК України запропонований текст містить правову невизначеність в частині того, чи прокурор повинен доводити наявність підстав, передбачених статтею 177 КПК України, у будь-якому випадку розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, чи лише якщо таких осіб оголошено у міжнародний розшук.

6. Стаття 197 КПК України доповнюється новою частиною, в якій передбачається, що строк дії ухвали та строк тримання під вартою не зазначаються в ухвалі слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого у разі її постановлення в порядку, передбаченому частиною шостою статті 193 цього Кодексу.

Головне юридичне управління констатує, що у частині шостій статті 193 КПК України, навіть з урахуванням запропонованих проектом змін до неї, не встановлено жодного порядку постановлення ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого. У частині шостій статті 193 КПК України йдеться про розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

7. Поза межами правового регулювання залишається ситуація, коли особа, стосовно якої здійснювалося спеціальне досудове розслідування, затримана або добровільно з’явилася до органу досудового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом і до початку підготовчого судового засідання.

Раніше законопроект 2164 розкритикувало ГНЕУ. Головне управління знайшло в ньому корупційні ризики, які дозволять у будь-якому кримінальному провадженні провести спеціальне досудове розслідування чи спеціальне судове провадження без участі і навіть без відома підозрюваного, обвинуваченого (наприклад, шляхом його оголошення у державний розшук) за відсутності реальних підстав для цього.

Раніше Комітет з питань правоохоронної діяльності просив Верховну Раду підтримати законопроект про скарги на прокурорів.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.