Які дії не можуть вважатися опором поліцейському

Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

Для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні  статті 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду необхідно взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегіє суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду  у справі № 199/2151/18.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що громадянин України, побачивши службовий автомобіль співробітників Управління патрульної поліції Дніпропетровської області, переслідуючи хуліганський мотив, підійшов до вище вказаного службового автомобіля та безпідставно почав висловлюватись нецензурною лайкою на адресу співробітників поліції, на що вказані посадові особи зробили зауваження та попередили про недопустимість порушення громадського порядку.

Однак чоловік все одно продовжив висловлюватись в їх адресу нецензурною лайкою.

У цей час інспектор патрульної поліції старший лейтенант поліції ОСОБА_4, правомірно реагуючи на хуліганські дії чоловіка, виконуючи свої службові обов`язки, з метою припинення протиправних дій останнього, враховуючи його агресивну поведінку, прийняв рішення обмежити рух особи та застосувати відносно нього спеціальний засіб «кайданки», при цьому повідомив його про намір і причини застосування такого засобу.

У цей момент у чоловіка раптово виник злочинний намір, спрямований на вчинення опору співробітнику поліції. Реалізуючи свій злочинній намір, під час застосування відносно нього спеціального засобу «кайданки» він почав чинити активну фізичну протидію, а саме: здійснювати довільні рухи руками, не даючи таким чином останнім забезпечити нормальну законну діяльність по охороні громадського порядку.

Таким чином чоловік вчинив опір працівнику правоохоронного органу під час виконання ним своїх службових обов’язків.

У цей час у чоловіка раптово виник злочинний умисел на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій намір, усвідомлюючи, що працівник поліції перебуває на службі та виконує свої службові обов`язки, умисно наніс останньому один удар кулаком правої руки в область носу, тим самим завдавши працівнику поліції фізичний біль.

Після цього інспектор патрульної поліції старший лейтенант поліції, виконуючи свої службові обов`язки, бажаючи припинити протиправні дії особи, надягнув на нього спеціальний засіб «кайданки», застебнувши на правій руці останнього один із фіксаторів вказаного спеціального засобу. При цьому в ході фіксації лівої руки останній, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень, лівою рукою схопив його за великий палець лівої руки та вивернув його, тим самим, завдавши працівнику поліції фізичний біль.

Далі  незафіксованою на лівій руці частиною «кайданок», а саме частиною з зубцями, він наніс інспектору патрульної поліції, старшому лейтенанту поліції, один удар в область правого передпліччя, тим самим спричинивши працівнику поліції тілесні ушкодження у вигляді: трьох саден по задній поверхні правого передпліччя у нижній третині з переходом на проекцію правого променево-п`ясного суглобу та праву кисть, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

За вироком суду першої інстанції чоловіка визнаного невинуватим у пред’явленому обвинуваченні та виправдано у зв’язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними законних вимог і подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.

Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

До уваги необхідно взяти, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

ВС наголосив: для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні  статті 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду необхідно взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

Для цього слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, стаття 29 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

Так, досліджений судом першої інстанції відеозапис з нагрудної відеокамери потерпілого поза розумним сумнівом доводить, що спричинення особою тілесних ушкоджень останньому було реакцією на застосування до нього працівником правоохоронних органів сили та спеціального засобу - кайданків. При цьому, жоден досліджений судом доказ не доводить, що були передбачені ч. 3 ст. 45 Закону України «Про національну поліцію» підстави для застосування до особи кайданків і що він з дотриманням вимог ч. 1 ст. 43 Закону України «Про національну поліцію» був заздалегідь попереджений про застосування до нього фізичної сили та спеціальних засобів при тому, що обстановка на місці події, поза всяким розумним сумнівом, не давала підстав для їх застосування без попередження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Верховний Суд залишив вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська та ухвалу Дніпровського апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що має значення під час вирішення питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло».

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.