Верховний Суд висловився щодо умов застосування амністії

Норми закону передбачають застосування амністії за наявності певних умов саме до осіб, а не до покарання. А тому вид та розмір призначеного такій особі покарання, якщо вона є суб’єктом амністії, не впливає на можливість її звільнення від його відбування.

До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 623/3346/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що чоловік керуючи автомобілем, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного транспорту, де допустив зіткнення з мопедом, під керування потерпілого. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мопеда отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.

Вироком районного суду чоловіка засуджено до покарання у виді позбавлення воді на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі  Закону України «Про амністію у 2016 році» його звільнено від відбування призначеного покарання.

Апеляційний суд скасував вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області в частині призначеного йому покарання та стягнення моральної шкоди. Призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі  Закону України «Про амністію у 2016 році» його звільнено від відбування призначених основного і додаткового покарання.

Так, у касаційній скарзі,  потерпіла наголошує, що застосування амністії є правом суду, а не обов`язком і визначається у кожному випадку окремо. Вважає, що, звільняючи особу на підставі амністії від відбування основного та додаткового покарань, суд фактично залишив його непокараним за загибель людини, що не слугуватиме його подальшому відповідальному ставленню до водійських обов`язків.

ВС зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Як передбачено ч. 1 ст. 10 Закону України «Про амністію у 2016 році», питання про застосування амністії суд вирішує, зокрема, за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

При цьому відмовити в задоволенні клопотання про застосування амністії та звільнення від відбування основного покарання суд вправі виключно в тому випадку, коли особа, щодо якої ставиться таке питання, не є суб`єктом амністії, тобто не відноситься до кола осіб, до яких амністія може бути застосована, або відноситься до кола осіб, застосування амністії щодо яких прямо заборонено законом.

Таким чином, термін «може бути застосовано», який визначено в Законі України «Про застосування амністії в Україні», передусім зобов`язує суд перевірити, чи є суб`єктом амністії особа, щодо якої таке питання ставиться, та не дає права суду відмовити у задоволенні такого клопотання з інших підстав.

До того ж згадані вище норми  закону передбачають застосування амністії за наявності певних умов саме до осіб, а не до покарання. А тому вид та розмір призначеного такій особі покарання, якщо вона є суб’єктом амністії, не впливає на можливість її звільнення від його відбування.

За таких обставин доводи касаційної скарги потерпілої про безпідставне застосування щодо особи амністії колегія суддів вважає необґрунтованими.

Крім того, у касаційній скарзі, потерпіла просить змінити вирок апеляційного суду, призначити йому покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

ВС наголосив: «Таким чином, вказуючи про несправедливість призначеного покарання внаслідок м’якості, потерпіло фактично ставить питання про призначення більш м’якого покарання ніж те, яке призначене судом».

На цих же підставах колегія суддів вважає неспроможними доводи потерпілої про необхідність застосування щодо засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки за наслідком апеляційного розгляду апеляційний суд призначив таке покарання в максимальному розмірі передбаченому ч.2 ст. 286 КК України.

Крім того, у касаційній скарзі потерпіла вказує, що оскільки амністія може застосовуватися як повністю, так і частково, то в даному випадку застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим. На думку колегії суддів, такі доводи потерпілої є непереконливими.

Як визначено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 році», особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

У такому ж змісті викладена ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» тобто зазначеними вимогами закону передбачено можливість суду окрім основного, звільнити особу також і від додаткового покарання.

Постановляючи рішення щодо звільнення особи від відбування також і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на підставі   п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», апеляційний суд врахував особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, під час вчинення злочину в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував, вину визнав у повному обсязі, працює неофіційно, а керування автомобілем є його єдиним джерелом заробітку.

З таким висновком апеляційного суду погодилась й колегія суддів.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд роз’яснив підстави для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.