ВС висловився про визначення частки майна боржника у спільному майні подружжя

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 646/7463/16-ц.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що приватний виконавець звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника у спільному майні подружжя.

Подання мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області перебуває зведене виконавче провадження на загальну суму стягнення 410 710,47 грн з примусового виконання виконавчого листа № 646/7463/16-ц, виданого 26 липня 2017 року Червонозаводським районним судом м. Харкова, про стягнення з боржника суми боргу за договором позики грошових коштів у розмірі 362 976,00 грн та з примусового виконання виконавчого листа № 646/7463/16-ц, виданого 26 липня 2017 року Червонозаводським районним судом м. Харкова про стягнення з боржника на судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 729,77 грн.

Зазначав, що боржник з 5 серпня 1995 року перебуває у шлюбі з чоловіком, за яким на праві власності зареєстровано нерухоме майно, а саме кватиру. Виходячи з викладеного, зазначене вчинено в інтересах сім’ї та на її потреби, про що свідчить факт реєстрації боржника та дитини у зазначеній квартирі. Вважав, що майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Ураховуючи зазначене, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області просив суд визначити частку майна боржника у спільному сумісному майні подружжя.

Ухвалою суду першої інстанції подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області задоволено. Визначено частку майна боржника, у розмірі ½ частини квартири, що належить на праві власності чоловіку боржника – на підставі договору купівлі продажу від 31 травня 2002 року.

Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції. Подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області задоволено. Визначено частку майна боржника в розмірі 1/2 частини квартири, що належить на праві власності чоловіку боржника на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2002 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що вказана в поданні приватного виконавця квартира була придбана в період шлюбу, а тому є їхньою спільною сумісною власністю, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення подання приватного виконавця та визначення частки майна боржника у майні, яким вона спільно володіє з іншою особою, з метою виконання рішення суду про стягнення з боржника суми боргу за договорами позики грошових коштів у розмірі 362 976,00 грн.

Оскільки учасники справи не були повідомлені про розгляд справи у суді першої інстанції, що в силу вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, то апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу частково, ухвалу суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення подання приватного виконавця.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Згідно з частиною першою статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення містяться в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Так, ВС підкреслив, що під час вирішення питання про визначення майна боржника у спільному майні подружжя та визначаючи її частку у розмірі 1/2 частини у квартирі, суд першої інстанції мав перевірити статус вказаної квартири, поширення на неї принципу спільності майна подружжя.

Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення питання про визначення частки у спільному майні та підлягали перевірці і встановленню судом першої інстанції.

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції наведених обставин справи не перевірив і не встановив, розглянув справу за відсутності другого з подружжя, який, оскаржуючи судове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, посилався на те, що квартира придбана за його особисті кошти, отримані ним від продажу іншої квартири, що належала йому на підставі договору дарування.

ВС наголосив, що апеляційний суд, скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, вказаних недоліків суду першої інстанції не усунув та не звернув уваги на те, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2016 року шлюб між подружжям розірвано та здійснено добровільний поділ майна, згідно з яким жінка отримала автомобіль, який був за нею зареєстрований, а чоловік отримав квартиру.

Оскільки суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката: практика Верховного Суду.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших події.