Верховний Суд деталізував позицію щодо права прокурора подавати позов до суб’єкта владних повноважень

У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури (далі – прокурор, позивач) до Ужгородської міської ради (далі – Ужгородська МР, відповідач), за участі третьої особи, про скасування рішення.

Предметом розгляду у цій справі були позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави, про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської МР у частині надання третій особі дозволу на розробку проєкту землеустрою, з огляду на невідповідність цільового призначення цієї ділянки положенням Генерального плану. У позові прокурор також вказав на відсутність органу, до повноважень якого належить здійснення державного контролю у сфері дотримання земельного законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій позовну заяву прокурора залишено без розгляду, у зв’язку із відсутністю у цій справі, визначених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Однак, Верховний Суд не погодився з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував оскаржувані судові рішення та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд виходив з положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких  прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

При цьому Суд врахував, що згідно з частиною четвертою статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

На підставі системного тлумачення вказаних приписів, Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав для звернення до суду із позовом із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду у цій справі, як помилково вважали суди.

Враховуючи, що прокурор у позовній заяві (1) навів підставу для представництва інтересів держави, (2) обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, а також (3) визначив Ужгородську МР відповідачем у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування відповідного пункту рішення Ужгородської МР, що стосується надання дозволу на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанції про неможливість захисту прокурором інтересів держави у суді.

З огляду на це, Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого, подаючи позов до адміністративного суду в порядку, передбаченому частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідний прокурор повинен мотивувати і довести допустимими та достатніми доказами наявність:

- суб`єктної складової: відсутність жодного суб`єкта владних повноважень, який має законодавчо визначену компетенцію подати відповідний позов, або відмову чи бездіяльність цього суб`єкта щодо звернення з таким позовом (цьому повинно передувати офіційне звернення прокурора до такого суб`єкта з проханням подати позов); у такому випадку суд вирішує питання щодо доцільності залучення такого суб`єкта, зокрема, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору);

- об`єктивної складової: наявність порушення законних інтересів держави або загрози порушення інтересів держави.

Загроза порушення інтересів держави – це ситуація формальної відсутності предмету позову на момент звернення до суду при встановленні судом факту того, що дії або бездіяльність відповідача у справі дають підстави стверджувати про реальну загрозу вчинення порушення у майбутньому, та дозволяє прокурору звертатися з таким превентивним позовом, зокрема, для запобігання вчинення відповідними суб`єктами порушень вимог законодавства.

 Постанова Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі №260/1815/21 (адміністративне провадження № К/9901/48346/21).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.