Верховный Суд высказался о признаках регуляторного акта, принятого на период действия правового режима военного положения

Верховный Суд пересмотрел в кассационном порядке административное дело по иску Общества к Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг о признании противоправным и недействительным постановления.

В этом деле спорным был вопрос о том, соответствует ли решение НКРЭКУ об особенностях изменения поставщика природного газа потребителем, не являющимся бытовым, принятое Регулятором на период действия правового режима военного положения, признакам регуляторного акта и, соответственно, должен ли ответчик при таких условиях соблюдать установленной законодательством процедуры по разработке и принятия регуляторных актов.

Суд першої у задоволенні позову відмовив, керуючись тим, що спірне рішення НКРЕКП не є регуляторним актом, оскільки його положення не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, а лише встановлює на період дії воєнного стану особливості зміни постачальника природного газу споживачем, що не є побутовим.

Натомість суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нову постанову про задоволення позову.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції та залишив касаційну скаргу НКРЕКП без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.

Суд на підставі аналізу положень статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», вказав, що спірна постанова НКРЕКП відповідає ознакам регуляторного акта, оскільки: 1) встановлює загальнообов`язкове правило поведінки для відповідних учасників ринку природного газу, а саме - дозволяє змінювати постачальника природного газу для споживачів, що не є побутовими, без обов`язкового подання останніми довідки про відсутність простроченої заборгованості перед діючим постачальником; 2) не містить прямої вказівки на особу чи чіткий перелік осіб, прав та інтересів яких вона стосується, а визначає лише видові ознаки суб`єктів господарювання, які підпадають під дію встановлених нею правил (споживачі, що не є побутовими та постачальники природного газу); 3) не містить положень, які б вказували на те, що вона вичерпує свою дію фактом виконання.

З огляду на таке, Суд також погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перелік осіб, на яких поширює свою дію спірна постанова, не є постійним та залежить від набуття суб`єктами господарювання статусу учасників ринку природного газу; постанова розрахована на неодноразове (тривале) застосування, що притаманно саме регуляторному акту.

Крім того, зі змісту положень статей 15 та 16 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», Суд дійшов висновку, що для розробки та прийняття рішень НКРЕКП, що мають ознаки регуляторних актів, встановлена спеціальна процедура, яка, крім іншого, включає обов`язок Регулятора: публікувати проєкт акта та обґрунтування до нього протягом встановленого строку, що не може бути меншим за 10 днів; приймати протягом цього строку зауваження та пропозиції від зацікавлених осіб; проводити відкрите обговорення проєкту регуляторного акта; розміщувати інформацію про результати розгляду пропозицій та зауважень до проєкту регуляторного акта з обґрунтуванням їх прийняття або відхилення на офіційному веб-сайті Регулятора не пізніш як за три робочих дні до прийняття Регулятором рішення.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що НКРЕКП не дотрималась визначеної процедури під час прийняття спірної постанови, зокрема: порушила мінімальний десятиденний строк, протягом якого приймаються зауваження та пропозиції до проєкту акта; прийняла постанову без надання права на подання зауважень та пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань та інших заінтересованих осіб; не обґрунтувала підстави відхилення поданих зауважень та пропозицій та не здійснила опублікування інформації стосовно цього.

Під час розгляду цієї справи Суд також керувався положеннями статті 92 Конституції України, статей 8 та 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Зі змісту наведених норм права Суд встановив, що на постійній основі, без необхідності прийняття додаткових законів та рішень, у період дії правового режиму воєнного стану від обов`язку дотримуватися встановленої процедури оприлюднення актів, зокрема регуляторного характеру, а також виконувати вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», звільняються виключно органи місцевого самоврядування, військово-цивільних адміністрацій та військових адміністрацій.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого прийняття субʼєктом владних повноважень акта тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, узгоджується з такою ознакою регуляторного акта, як неодноразовість застосування та невизначеність терміну дії, оскільки період воєнного стану не є чітко визначеним часовим періодом, а його тривалість не має наперед визначеного строку; відповідний регуляторний орган під час прийняття такого акта у період дії правового режиму воєнного стану зобов`язаний дотримуватися встановленої процедури, крім випадків, якщо право відступу від визначеної процедури на період дії правового режиму воєнного стану прямо закріплено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» або іншим законом, що регулює визначений порядок прийняття відповідним субʼєктом владних повноважень такого акта.

Постанова Верховного Суду від 28 листопада 2023 року у справі №640/10063/22 (адміністративне провадження № К/990/21489/23).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.