Право на вільне володіння майном: рішення Євросуду у справі проти Угорщини

16 жовтня 2018 року Європейський суд постановив рішення у справі «Кьонів-Тар Кфт» та інші проти Угорщини», в якій підтвердив і розвинув свою практику щодо визнання клієнтів підприємства «майном» у значенні статті 1 Першого протоколу. У цій справі у заявників не забирали наявного в них майна, шляхом введення нового законодавства їх позбавили можливості продовжувати здійснювати їх підприємницьку діяльність, повідомляє Український інститут з прав людини на своїй сторінці у Facebook.

Законом було запроваджено нові норми, які змінили систему закупівлі шкільних підручників, в результаті чого всі клієнти компаній-заявників мали перейти до державного підприємства.

Уряд стверджував, що дана справа не стосується «майна», а отже, скарга компаній-заявників має бути визнана неприйнятною, оскільки Конвенція не гарантує права на набуття майна, а майбутній дохід загалом не вважається «майном». На частку ринку і майбутній дохід компаній-заявників вплинули зміни в організації державної освіти, які держава має право запроваджувати в межах її широкої свободи розсуду, і що сама лише надія компаній-заявників на можливість продовжувати торгівлю на ринку з децентралізованою системою шкільних закупівель протягом необмеженого періоду часу не є «майном» в розумінні статті 1 Протоколу № 1.

Європейський суд не погодився із Урядом. Він визнав, що законодавчі зміни становили втручання у право заявників на вільне володіння майном, яке захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішення цікаве й позицією Європейського суду щодо легітимної мети втручання. Хоча Суд утримався від вирішення, чи мала місце така мета, однак все ж таки піддав сумніву її наявність.

Порушення права заявників на вільне володіння майном було визнано з огляду на непропорційність вжитих державою заходів. Держава має широкі межі розсуду, але все ж таки вони не безмежні.

У рішенні та окремих думках, які до нього додані, узагальнюється практика Європейського суду щодо професійної практики, клієнтів та «гудвіл» як «майна», яке захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Така практика, а також сам механізм і критерії оцінки пропорційності Європейського суду в цій справі варті уваги юристів та правозахисників.

Повний текст перекладу вказаного рішення викладено в Інтерактивному журналі «Європейський механізм захисту прав людини» № 4.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України.

Крім того, ми повідомляли, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.