Лише участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав вважати такий спір публічно-правовим: КАС ВС

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Про це нагадав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду  № 1340/6162/18.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

КАС ВС зазначив, що під час визнання предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Так, у справі № 1340/6162/18 позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні в користування земельної ділянки для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками,   за рахунок земель житлової та громадської забудови. Як стверджував позивач, свій інтерес він не реалізував внаслідок прийняття відповідачем спірної ухвали, якою підтримано громадську ініціативу щодо надання спірній земельній ділянці статусу скверу.

Відтак, предметом позову у цій справі є не оскарження процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, як розпорядника земельної ділянки, а захист інтересу позивача щодо отримання земельної ділянки у користування (оренду), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України  юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини другої  статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті   6 Конвенції.

Крім того, підлягають відхиленню посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №542/1197/15-а, оскільки обставини у справі №542/1197/15-а не є релевантними з обставинами цієї справи, у зв`язку з чим, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Раніше КАС ВС розглянув справу щодо виплати премій працівникам суду та відмовив ДСА в позові.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.