Апеляція не може нав’язувати суду першої інстанції постановлення обвинувального вироку — ЄСПЛ

Суд апеляційної інстанції не може засновувати свої сумніви в незалежності та неупередженості нижчого суду та стверджувати, що той не виконав указівок щодо розгляду справи лише на тому факті, що нижчий суд зробив висновок у справі, що відрізняється від точки зору вищого суду. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Темпел проти Чеської Республіки» (заява № 44151/12), передає «ECHR. Ukrainian Aspect».

З 2004 до 2007 року Роберт Темпел чотири рази був виправданий судом першої інстанції за обвинуваченнями у вбивстві. Але апеляційний суд (Вищий суд м. Прага), повертав справу кожного разу, оскільки виявляв недоліки в оцінюванні нижчим судом доказів, зокрема спосіб, в який вони поставили під сумнів показання головного свідка обвинувачення.

Коли вищий суд учетверте скасував виправдувальний вирок, він у межах своєї юрисдикції передав справу до іншого суду першої інстанції. Останній визнав Темпела винним та засудив до довічного ув’язнення, встановивши, що показання ключового свідка мали незначні розбіжності і були достовірними щодо ключових фактів. Такий вирок схвалила апеляція. Верховний та Конституційний суди країни також відхилили скарги засудженого.

Темпел також ініціював провадження про відшкодування збитків у зв’язку з тривалістю кримінального провадження, що тривало з березня 2002 до квітня 2012 року. Суди констатували факт порушення права на судовий розгляд, але відхилили вимоги про відшкодування збитків.

Тоді, посилаючись на статтю 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Темпел звернувся до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на те, що його справа була передана до іншого суду першої інстанції, а також на рішення апеляційного суду. Він також подав скаргу відповідно до того ж положення на тривалість провадження.

Суд у Страсбурзі встановив, зокрема, що дії Вищого суду, який неодноразово передавав справу до судів першої інстанції, по суті, суперечили нормам кримінально-процесуального права та прецедентному праву Конституційного суду країни.

Суд апеляційної інстанції не повинен був засновувати сумніви в незалежності та неупередженості нижчого суду та висновок, що цей суд не виконав обов’язкові вказівки виключно на тому факті, що суд зробив фактичні висновки про провину заявника, які відрізнялися від його точки зору вищого суду. Цей підхід Вищого суду міг навести суд першої інстанції на висновок, що єдиним рішенням, яке прийняв би Вищий суд і яке б завершило провадження, був обвинувальний вирок. І така послідовність подій яскраво вказувала на дисфункцію в роботі судових органів.

В кінцевому підсумку вищий суд нав’язав судам нижчої інстанції власну точку зору на правильне тлумачення доказів та провину заявника у вбивстві. Наслідком цього стало переконання суду першої інстанції в п’ятому провадженні, що той мав визнати заявника винним. Відповідно, мало місце порушення статті 6 §1 Конвенції.

В частині тривалості провадження (більше 10 років) ЄСПЛ зауважив, що це сталося переважно тому, що справу повторно передавали до суду першої інстанції. Заявник жодним чином не сприяв затримкам, здебільшого це робив прокурор, який подавав апеляції. Таким чином, Суд не міг вважати проміжок часу, який минув, обґрунтованим та констатував порушення конвенційних гарантій.

Зрештою Європейський суд з прав людини постановив, що Чеська Республіка повинна виплатити заявникові 12 500 євро відшкодування моральної шкоди.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що питання визнання та скасування батьківства не мають строків давності.

Також ЄСПЛ роз’яснив, у якій мірі кандидати на держслужбу можуть критикувати майбутнього роботодавця.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.