Порушення права на свободу та особисту недоторканність у зв’язку із несвоєчасним складанням протоколу затримання: позиція ЄСПЛ

ЄСПЛ розглянув справу «Grubnyk v.Ukraine» (№ 58444/15) щодо затримання заявника та його ув'язнення у зв’язку з різними терористичними злочинами в Одесі 2015 року. Про це інформує ВС у огляді практики ЄСПЛ. Затримання та ув'язнення мало місце на фоні серії терористичних нападів в Одесі, зокрема вибуху біля приміщення Служби безпеки України (СБУ) 27 вересня 2015 року, а також насильницьких подій в Криму та на Сході України у 2014–2015 роках.

Зазначається, що заявник мав зв’язки з російської націоналістичною групою.

19 жовтня 2015 року після затримання деяких спільників заявника його було затримано у зв’язку із нападом на приміщення СБУ. Надалі пред’явлене заявникові обвинувачення було змінено і, зокрема, включало в себе створення та керівництво терористичною організацією.

Заявник стверджував, що його не було поінформовано про причини його затримання. Було проведено обшуки його будинку та орендованої квартири у присутності заявника, проте він мав доступ до захисника лише наступного дня, коли було складено офіційний протокол про затримання. Під час обшуку було виявлено деякі хімічні речовини, радіо та електроінструменти, певне обладнання. Того ж дня заявника було поміщено під варту на строк 60 днів. Строк перебування під вартою неодноразово продовжувався, а його законність підтверджувалася судом апеляційної інстанції.

Суди обґрунтовували це тим, що відповідно до закону звільнення під заставу за вчинення терористичних злочинів не допускається і мав місце ризик переховування та вчинення нового правопорушення. Суди не розглянули скарги заявника про затримку у 23 години між його фактичним затриманням та складенням протоколу про затримання. Суди також не розглянули аргумент заявника про те, що у його справі не може застосовуватися така підстава затримання без рішення суду, як «безпосередньо після вчинення правопорушення».

Згідно з інформацією в ЗМІ 29 грудня 2019 року заявника було звільнено та відправлено до «Донецької народної республіки» в рамках обміну полоненими з Російською Федерацією.

Оцінка Суду

Пункт 1 статті 5 Конвенції: Заявник скаржився, що його було затримано без попереднього рішення суду, протокол затримання було складено наступного дня після затримання і він був нечітко сформульований.

ЄСПЛ підкреслив, що затримка у 23 години між фактичним затриманням заявника та складенням протоколу затримання сторонами не оскаржувалась.

Заявник скаржився на затримку, проте жодного пояснення цьому в рамках національного провадження надано не було. Суд незмінно вважає, що незафіксоване тримання під вартою є серйозним порушенням та запереченням основоположних гарантій за статтею 5 Конвенції. Тому в цій справі було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції. Беручи до уваги ці висновки, Суд не визнав необхідним розгляд скарги заявника в частині обґрунтування протоколу затримання за пунктом 1 статті 5 Конвенції. Пункт 2 статті 5 Конвенції: Заявник заперечував факт, стверджуваний Урядом, що працівники СБУ усно поінформували його про причини затримання. ЄСПЛ встановив, що заперечення заявника було розпливчатим та необґрунтованим.

Пояснення Уряду, з одного боку, підтверджувались контекстом/обстановкою, а саме терористичним нападом під час значної напруги в Одесі, та послідовністю подій, що включали в себе проведення працівниками СБУ обшуків у супроводі експерта з розмінування, в результаті яких в орендованій квартирі заявника було виявлено вибухові пристрої. Ці обставини, а також той факт, що працівники СБУ допитували заявника про вибухові речовини під час обшуку, мали головним чином вказувати заявникові на причини позбавлення його свободи. Більше того, затримка з офіційним поясненням причин затримання заявника жодним чином не перешкодила заявникові оскаржити законність його затримання. Заявник наступного дня після затримання постав перед судом, і на той час вже був поінформований про предсвлену йому підозру. Тому пункт 2 статті 5 Конвенції порушено не було. Пункт 3 статті 5 Конвенції ЄСПЛ підкреслив, що у 2019 році Конституційний Суд України визнав неконституційним положення Кримінального процесуального кодексу, яким передбачено, що запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні терористичних злочинів.

У своєму рішенні Конституційний Суд України також наголосив, що на практиці цей закон обмежив здатність судів належним чином обґрунтовувати рішення про тримання під вартою, хоча суди зберегли за собою повноваження звільняти таких підозрюваних, якщо вони не представляють небезпеки. Однак завданням Суду є розгляд відповідного законодавства та практики його застосування з огляду на обставини конкретної справи, а не абстрактний розгляд. За конкретних обставин цієї справи Суд визнав очевидним, що звільнення заявника не було можливим. Заявник підозрювався в організації та керівництві терористичною організацією, яка використовувала складні методи прихованих операцій для здійснення надзвичайно небезпечної діяльності. Більше того, справа заявника розглядалась на фоні значної напруги в Одесі та втечі обвинувачених в інших гучних справах.

Тому національні суди, які наділені повною юрисдикцією з перегляду ув'язнення заявника мали перед собою переконливі докази на підтримку висунутих проти нього обвинувачень та ризику його втечі у разі звільнення. Більше того, з плином часу в національних судах змінились підстави для продовження строку тримання заявника під вартою; зокрема суди в квітні 2016 року відзначили, що його роль в організації підпільної діяльності була ще однією підставою вважати, що заявник може втекти.

Підкреслюючи конвенційний обов’язок органів влади захищати фактичних або потенційних жертв від насильницьких нападів, ЄСПЛ встановив, що національні суди надали «релевантні» та «достатні» підстави для ув'язнення заявника. Тому пункт 3 статті 5 Конвенції порушено не було. Пункт 2 статті 6 Конвенції: Заявник вказував, що в первинному рішенні про його ув'язнення районний суд зазначив, що він «вчинив особливо тяжкий злочин», чим попередньо вирішив результат провадження проти нього. ЄСПЛ встановив, що він може тлумачити це твердження лише як висловлення районним судом своєї думки, що заявник дійсно був винним в особливо тяжкому злочині, у вчиненні якого підозрювався, а не був засуджений на той час.

Таке неналежне обґрунтування могло б бути технічною помилкою районного суду, проте вона не була пізніше визнана чи виправлена судами чи іншим органом влади. Відповідно, право заявника на презумпцію невинуватості було порушено.

Висновок

1. Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність) у зв’язку із затримкою у складенні протоколу затримання.
2. Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції стосовно затримання заявника без попереднього рішення суду.
3. Відсутність порушення пункту 2 статті 5 Конвенції.
4. Відсутність порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Порушення пункту 2 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Раніше ЄСПЛ зазначив, що читання лекцій на політичну тематику — сумнівна підстава для підозри у тероризмі.

Додамо, що ЄСПЛ висловився про затримання без дозволу суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.