Сплата неустойки: КГС ВС вказав на важливі аспекти

Неустойка згідно із ч. 2 ст. 785 ЦК розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди). Про це зазначив Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №  910/11131/19

Так, ха змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов’язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов’язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Правові наслідки порушення умов договору оренди державного майна визначені відповідними нормами Закону про оренду, ЦК України та ГК України.

У питанні відповідальності сторін за невиконання зобов’язань за Договором норми статті 29 Закону про оренду відсилають до інших законодавчих актів України та умов договору.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов’язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов’язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов’язку не виконав.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №  910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов’язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов’язання наймача (орендаря) з повернення об’єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов’язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК   України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785   ЦК   України, зазначає про таке.

Обов’язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об’єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785   ЦК   України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов’язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов’язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов’язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача   (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов’язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Звідси здійснені Позивачем розрахунки позовних вимог, а саме: сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК   України.

Тож задоволення апеляційним судом позовних вимог в повному обсязі суперечить положенням частини другої статті 785 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, правильність розрахунків якої сторонами не заперечується і перевірена судами першої та апеляційної інстанцій.

Дійшовши цього висновку, Суд частково погодився з аргументами Відповідача у касаційній скарзі (пункт 6.1) та відхиляє аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 7.1).

У зв’язку з викладеними висновками Суд вбачає підстави для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі №   924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов’язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов’язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об’єкта оренди.

Раніше КГС ВС зазначив, що одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.