Возмещение морального вреда не может быть источником обогащения истца — суд

Возмещение морального вреда не может быть источником обогащения истца, и носит исключительно компенсационный, а не карательный, отягчающий или предупредительный характер. Об этом информирует Ровенский апелляционный суд.

Як повідомляється, апеляційний суд перглянув скаргу, подану відповідачем у справі  на рішення місцевого суду, яким у повному обсязі задоволено позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційних вимог з наступних підстав, повідомляє пресслужба суду. 

Із матеріалів справи відомо, що відповідач у справі перебував за кермом позашляховика та здійснив наїзд на мотоцикл, пасажиркою якого була позивачка. Внаслідок ДТП пенсіонерка зазнала тілесних ушкоджень середнього ступеня, а двоколісний транспортний засіб — механічних пошкоджень. Жінка тривалий час лікувалася і їй було встановлено ІІІ групу інвалідності довічно.

Ухвалою місцевого суду, яка набрала законної сили, відповідача звільнено на підставі статті 49 Кримінального кодексу України від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінченням строку давності, а кримінальне провадження закрито.

Жінка подала до суду першої інстанції позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП. Її позовні вимоги суд задоволив у повному обсязі.

Натомість суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відхилення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а також  наполовину зменшив розмір моральних відшкодувань.

Отже, відповідач у справі є тією особою, внаслідок дій якої позивачка та її син, який перебував за кермом мотоцикла, зазнали шкоди.

Відповідач звільнений від кримінальної відповідальності, але з нереабілітуючих підстав.

Як зазначаає Рівненській апеляційний суд,  п. 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  1 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства про вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз’яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід врахувати положення статті 1192 Цивільного кодексу України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування в натурі не можливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палато Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, згідно з якою право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 року  (справа № 147/66/17) ґрунтуються на дотриманні загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності і розумності, як при застосуванні закону, так і при здійсненні учасниками цивільних відносин своїх прав та виконанні обов’язків.

Апеляційний суд відхилив покликання апелянта про безпідставність позовних вимог на те, що його вина не встановлена вироком суду чи іншими судовим рішенням, оскільки це суперечить нормам закону. Виправдувального вироку у кримінальному провадженні немає, а закриття справи у зв’язку з закінченням строку давності не звільняє особу від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така позиція узгоджується з висновками, викладеними у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 року № 3. Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к, 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к, 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к, 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17, 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17, 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 тощо.

З огляду на наведене вище, апеляційний суд прийшов до висновку, що відповідач є особою, яка у відповідності до положень частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України зобов’язана відшкодувати позивачці шкоду, яка після аварії перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділені.

Разом з тим жодних документальних підтверджень на понесення витрат на оплату медичного обслуговування та придбання лікарських препаратів позивачка не надала.

Натомість відповідач долучив копії чеків, що підтверджують понесені ним витрати на оплату лікарських призначень та медичних препаратів для позивачки.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд відхилив позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди як такі, що не підтверджені позивачкою належними, достатніми і достовірними доказами.

У частині вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про наявність передбачених законом підстав для їх часткового задоволення.

Вирішуючи таку позовну вимогу, суд виходив з того, що відшкодування моральної шкоди повинно бути спрямоване на досягнення сатисфакції і не може бути джерелом збагачення позивача, а тому стягнення морального відшкодуванні в розмірі половини від заявленої у позові суми, на думку колегії суддів, відповідає принципу справедливості та розумності, враховуючи обставини завдання шкоди позивачці, тривалість зусиль для відновлення своїх порушених прав. При цьому суд врахував, що це відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд взяв до уваги той факт, що у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватний нанесеній моральній шкоді.

З огляду на всі ці обставини, Рівненський апеляційний суд частково задоволив апеляційну скаргу відповідача та ухвалив нове рішення в частині вимог позивача — про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.