Нерелевантный ЕСПЧ в решениях ВСП и Большой палаты ВС

Чи можуть бути використані матеріалі окремих негласних слідчо-розшукових дій (далі – НСРД) у дисциплінарному провадженні? До НСРД, нагадаю, належить аудіо- та відеоконтроль за особою, зняття інформації з електронних інформаційних та комунікаційних систем тощо.

Негласні слідчі дії проводять в рамках досудового розслідування, але під час досудового слідства результати таких дій не підлягають розголошенню. Їх вивчають безпосередньо у судовому провадженні, адже застосування НСРД завжди пов’язане з розкриттям кримінального злочину. І не абиякого, а тяжкого або особливого тяжкого, і то за умови, що іншими способами отримати необхідні докази по справі неможливо.

Але повертаючись до поставленого питання: чи можуть бути використані матеріалі НСРД у дисциплінарному провадженні? Правильна відповідь – ні, адже кримінальний процесуальний кодекс чітко та однозначно говорить, що інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування (власне як й інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК), – не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження. Але це – на папері. В дійсності ж все відбувається навпаки, але чому?

Справа не тільки у правовому нігілізмі. Такий стан речей має місце й тому, що українське правосуддя посилається на прецеденти, які мали місце при розгляді справ у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). От тільки насправді ці прецеденти якраз такими і не є. Тобто рішення ЄСПЛ, на які посилаються в Україні, нерелевантні щодо українських кейсів. Про те, як і чому так відбувається, я й пропоную поговорити далі.

Як стикуються кримінальний та дисциплінарний процеси

Припустимо, що суддю піймали на «гарячому» правоохоронні органи. Скажімо, під час отримання неправомірної вигоди або – простіше кажучи – хабаря. Що відбувається далі? Далі в рамках кримінального процесу судді зазвичай вручають повідомлення про підозру та клопочуть про обрання йому / їй запобіжного заходу.

Крім того, генеральний прокурор або його / її заступники додатково можуть клопотати перед Вищою радою правосуддя (ВРП) про тимчасове відсторонення такого судді від здійснення правосуддя. Тобто про позбавлення повноважень розглядати справи протягом певного часу.

Під час досудового розслідування відсторонити суддю можна на два місяці, з можливістю продовження цього терміну. Коли справа потрапляє до суду, то відсторонення може тривати аж до набрання вироком суду законної сили або до закриття провадження. Водночас таке відсторонення не передбачає обмеження доступу до приміщення суду, тобто якщо суддя відсторонений без застосування судом запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту або тримання під вартою, він продовжуватиме ходити на роботу.

Тому, мабуть, органи правопорядку, які незгодні із таким станом справ, знайшли коротший шлях до звільнення судді. І байдуже, що такий шлях незаконний, бо він ґрунтується на тому, що в рамках дисциплінарного провадження використовують матеріали, зібрані у кримінальному провадженні. При чому така практика виникла далеко не вчора.

Першою почала приймати як докази в дисциплінарних провадженнях процесуальні документи з кримінальних проваджень Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів (КДКП). Вона була утворена у 2017 році, і вже тоді серед матеріалів дисциплінарних проваджень, які вона розглядала, були протоколи про результати проведення негласних слідчих дій.

Найвідомішим з рішень, ухваленим на основі таких доказів, було рішення щодо керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Назара Холодницького, який отримав від КДКП догану. Однак цей випадок був далеко не першим у практиці цього дисциплінарного органу. І хоча керівник САП не оскаржував догану, деякі прокурори це робили.

Що робить ВРП: приклади довільного трактування правових норм

Можливість використання протоколів НСРД як доказів у дисциплінарному провадженні була і залишається дискусійною.

Фахівці права називають негласну діяльність органів правопорядку терміном ultima ratio, тобто винятковим заходом, навіть для кримінальної процедури. Іншими словами, таємні прийоми розслідування можуть застосовувати лише у особливих випадках, пов’язаних, як правило, із найнебезпечнішими злочинами.

Зазначу іще, що інформація, отримана в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії може бути використана в іншому кримінальному провадженні виключно на підставі ухвали слідчого судді (ст. 257 КПК). На цьому наголошують окремі експерти, закликаючи дисциплінарні органи відмовитися від використання у дисциплінарному провадженні відомостей, отриманих у результаті негласної діяльності органів правопорядку.

Правоохоронці ж люблять посилатися на частину першу статті 222 КПК України, яка говорить про те, що відомості досудового розслідування можна розголошувати, але з письмового дозволу слідчого або прокурора – як на підставу для здійснення поширення відомостей досудового розслідування. Однак її застосування можливе лише у розрізі частини другої цієї статті, яка чітко визначає, що слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу.

Тобто цим правовим положенням визначається порядок здійснення розголошення відомостей досудового розслідування іншим особам виключно у зв’язку з участю в ньому. Отже, такі відомості не можуть бути розголошені будь-яким іншим особам чи органам з будь-якою іншою метою, ніж їх залучення до участі у відповідному кримінальному провадженні.

Тим не менш, Вища рада правосуддя доволі давно почала розглядати «кримінально-дисциплінарні» скарги щодо суддів. Відтак з'явились і перші рішення. Ось приклад:

10.04.2019 Третя дисциплінарна палата ВРП відмовилась притягати суддю Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Ігоря Мінаєва за скаргою НАБУ, яка базувалась як на матеріалах гласних слідчих дій, так і НСРД. За матеріалами НАБУ, суддя начебто неодноразово звертався до сторони у справі, що перебувала в нього на розгляді, з пропозицією надати йому хабар за звільнення від адміністративної відповідальності.

Однак Палата зазначила, що надані НАБУ докази мають значення лише для кримінального провадження та не можуть бути використані у дисциплінарному провадженні за відсутності обвинувального вироку. НАБУ це рішення так і не оскаржило.

Логіка такого підходу є, адже в іншому випадку ВРП порушила би принцип презумпції невинуватості особи: презюмувала б фактичні обставини, які становлять зміст обвинувачення, в межах якого відбуватиметься судовий розгляд кримінальної справи, що порушує право на справедливий суд упередженими твердженнями, які тісно пов'язані з її розглядом.

Більш того, використання матеріалів НСРД, які не пройшли судової перевірки на предмет відповідності критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності як основи для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності до моменту їх дослідження судом у межах кримінального провадження та набуття судовим рішенням (вироку) законної сили – не відповідає загальним засадам судочинства, приписам процесуального закону та принципу правової визначеності.

Того ж дня Третя дисциплінарна палата у схожому дисциплінарному провадженні відмовилась притягувати до відповідальності суддю Подільського районного суду міста Києва Тетяну Войтенко. За матеріалами НАБУ, заступник керівника апарату суду запропонував стороні у справі за неправомірну вигоду здійснити вплив через суддю Войтенко на іншого суддю. Цього разу НАБУ оскаржило рішення дисциплінарної палати. Однак ВРП залишила скаргу без розгляду у зв'язку з пропуском строку на оскарження.

Вартує уваги, що кримінальна справа судді Войтенко закінчилась тим, що Вищий антикорупційний суд закрив кримінальне провадження за її обвинуваченням у зв'язку з відмовою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від обвинувачення, що мабуть є безпрецедентним випадком.

Але були і протилежні приклади. Приміром, рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 березня 2025 року № 572/3дп/15-25 було  притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Полтавського апеляційного суду Томилка В.П. за скаргою НАБУ, яке зазначало, що обставини, які свідчать про вчинення суддею Полтавського апеляційного суду Томилком В.П. у справах № 553/4670/22 та № 554/5538/22 дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 3, 6, 8 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виявлено з матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях.

Таким чином, інколи ВРП використовує відомості НСРД і притягує суддю до відповідальності у дисциплінарному провадженні, а інколи – не робить цього. Відповідь на питання «Як таке можливо?»  залишимо за дужками.

Але у таких випадках ВРП часто-густо киває на рішення ЄСПЛ, які нібито йдуть в дусі подібної практики. Хоча насправді рішення ЄСПЛ зовсім про інше.

Якого роду рішення ухвалює ЄСПЛ і чому не всі вони про наші випадки

«Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа у кримінальному провадженні була виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). –  такий абзац доволі часто повторюється у рішеннях ВРП.

Розберемо більш детально одне з рішень Європейського суду, на яке посилається ВРП на «виправдання» своєї позиції.

У справі «Х. v. Austria» вчитель (заявник у цій справі) був виправданий кримінальним судом за звинуваченням у наданні наркотиків неповнолітньому (учню, який після вживання наркотичних засобів вистрибнув із вікна квартири вчителя) та у ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпеці.

Та попри виправдання в кримінальному провадженні, заявника було звільнено з посади вчителя. До ЄСПЛ заявник скаржився на порушення принципу презумпції невинуватості, оскільки його було звільнено за події, у яких кримінальний суд не встановив вини заявника. Проте ЄСПЛ визнав скаргу в цій справі неприйнятною, оскільки заявник був звільнений з огляду на його поведінку в цілому. Ця поведінка включала елементи, які кримінальний суд вважав несуттєвими для прийняття рішення про кримінальну відповідальність заявника.

Тобто події та докази, що спричинили звільнення, попередньо були досліджені кримінальним судом та їм було надано відповідну оцінку. Й тільки після цього вони були використані в провадженні щодо звільнення. Як вбачається, ці обставини не становили кримінального правопорушення, проте, самі по собі становили порушення кодексу поведінки вчителя.

Національний суд встановив відсутність правопорушення в діях заявника, але інший орган, на підставі встановлених в змагальному кримінальному процесі фактів, притягнув його до іншого виду юридичної відповідальності.

Або інший приклад. Справа «С. v. the United Kingdom» на яку посилається ВРП. Заявнику (прибиральник у школі) було винесене обвинувачення у крадіжці банкноти в 1 фунт стерлінгів. Після серії крадіжок в школі, помічена купюра в 1 фунт стерлінгів була залишена в шухляді кабінету в школі. Після її зникнення працівники поліції попросили заявника показати долоні для просвічення їх через ультрафіолетову лампу. На пальцях заявника поліцейські побачили частинки речовини, що світиться.

15 листопада 1984 року кримінальну справу відносно заявника було закрито за відсутністю події злочину, а заявника виправдано. Проте оскарження звільнення до національного суду не мало успіху для заявника, оскільки суд дійшов висновку, що заявник не був звільнений несправедливо.

До ЄСПЛ заявник скаржився на порушення принципу презумпції невинуватості у зв’язку з тим, що у листі, яким його повідомили про звільнення, причиною звільнення було вказано саме крадіжку 1 фунта стерлінгів. При цьому під час перегляду обґрунтованості звільнення заявника національним судовим органом було відмовлено долучити докази, отримані в ході кримінального процесу. Отже, вказана справа стосується ситуації навпаки. Заявник скаржився, що він був звільнений у зв’язку з подією крадіжки в школі, проте орган, який переглядав обґрунтованість звільнення, не взяв до уваги докази в кримінальній справі  щодо тієї самої події.

У справі Ringvold v. Norwa заявника обвинувачено у сексуальному насильстві над неповнолітньою. Кримінальне обвинувачення розглядалось разом із її цивільним позовом про відшкодування нематеріальної шкоди. 18 лютого 1994 року національним судом присяжних заявника було виправдано.

Суд також відхилив позов про відшкодування шкоди. Потерпіла оскаржила цю відмову у Верховному суді. У ході апеляційного провадження у Верховному суді її адвокат клопотав про приєднання до матеріалів справи в якості доказів документів, отриманих в рамках кримінального провадження. Серед них були протоколи судового огляду, медичні довідки, листи і показання свідків, надані поліції у зв’язку з кримінальним провадженням. Адвокат заявника, посилаючись на пункт 2 статті 6 Конвенції, заперечував проти цього клопотання. Рішенням від 29 травня 1996 року Верховний суд дозволив долучити документи з кримінальної справи до матеріалів справи у провадженні про відшкодування шкоди. Своє рішення суд серед іншого мотивував тим, що таке долучення документів саме по собі не означає, що виправдувальний вирок у кримінальній справі може бути поставлений під сумнів. А також визнав допустимим й таким, що не порушує пункт 2 статті 6 Конвенції долучення документів справи з кримінального провадження у більш пізній справі.  ЄСПЛ погодився з позицією Верховного суду Норвегії в цьому питанні.

Доречно зазначити, що законодавство Норвегії, а саме Закон про відшкодування шкоди, передбачає, зокрема, компенсацію жертвам у випадках, коли обвинувачений був виправданий за кримінальним обвинуваченням.

Отже, заявник скаржився на порушення  права на презумпцію невинуватості у зв’язку з тим, що відносно нього є остаточне рішення національних судів щодо відсутності в його діях складу правопорушення, однак матеріали кримінальної справи (розглянутої по суті, де судами були досліджені усі докази та суди дійшли висновку про відсутність в діях заявника злочину) були використані як підстава для обґрунтування цивільного позову.

Є й інші справи ЄСПЛ, дотичні до цієї теми, де  Європейський суд  дійшов висновку про законність факту прослуховування. Так, у справі Адомайтіс проти Литви (заявка № 14833/18), заявник був начальником в’язниці у м. Кібартай. Проти Адомайтіса відкрили кримінальне провадження за підозрою в зловживанні становищем, а саме в тому, що він за плату забезпечував ув’язненим покращені умови та інші переваги.

Слідчі Литви встановили пристрої прослуховування в офісі заявника та протягом року прослуховували його телефонні розмови. Попри це прокуратура закрила кримінальне провадження через відсутність достатніх доказів, проте Офіс Генерального Прокурора Литви дозволив використати зібрану інформацію в дисциплінарному провадженні проти заявника. Останнє завершилося рішенням Міністерства юстиції Литви про звільнення Адомайтіса.

Але є суттєве «але». Діючим законодавством Литовської Республіки прямо передбачена можливість використання НСРД, зокрема, в дисциплінарному провадженні, а чинним законодавством України таке право не передбачено, тому ця практика ЄСПЛ так само не може вважатися релевантною.

В інших справах – Karabeyoglu v. Turkey та Eminagaoglu v. Turkey – Європейським судом безпосередньо розглядались питання дотримання положень статті 8 Конвенції при використанні інформації, отриманої в ході НСРД у рамках кримінального розслідування, в дисциплінарному провадженні відносно прокурора та відносно судді. Важливим моментом в цих справах є те, що за законодавством Туреччини, як і за нормами КПК України, використання інформації, отриманої в ході НСРД, для цілей інших, ніж кримінальне провадження, не передбачено. Відповідно, використання інформації, отриманої в ході НСРД, в рамках дисциплінарного провадження відносно заявників вже визнане Європейським судом порушенням статті 8 Конвенції за аналогічних обставин.

Чим  приклади практики ЄСПЛ у рішеннях Вищої ради правосуддя відрізняються від українських справ? Передусім, заявники з наведених вище прикладів не мали спеціального статусу (статусу судді) в силу займаної посади та відповідних гарантій.

А, по-друге, у першій справі обставини кримінальної справи були спочатку розглянуті уповноваженим на це судом, а вже потім – пізніше у часі – відбувся розгляд дисциплінарних моментів, а не навпаки. 

По-третє, законодавство окремих країн прямо передбачало можливість використання НСРД, зокрема, в дисциплінарному провадженні, що згідно положень кримінально-процесуального законодавства України не допускається.

В Україні ж досить часто віз ставлять попереду коня. І коли кримінальний суд ще не оцінив зібрані докази, органи, відповідальні за дисциплінарне стягнення, поспішають накласти його. Посилаючись при цьому на рішення ЄСПЛ. А коли згодом рішення ВРП оскаржується до Великої палати Верховного суду, ВС просто не аналізує його. Бо також хибно посилається на досвід ЄСПЛ.

Так, у нас є закон про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ, але така практика має бути релевантною і стосуватися схожих суттєвих обставин, а не просто бути копіпастом без аналізу відповідного змісту. Неграмотно і непрофесійно вчиняти саме так, адже перед застосуванням того чи іншого досвіду необхідно переконатися, що він дійсно є аналогічним. Без цього будь-які рішення не мають сенсу і не підтягують наше судочинство до європейських зразків, а повністю нівелюють його.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.