Справедливий процес у контексті ст. 6 Конвенції: аналіз рішення ЄСПЛ у справі Kezerashvili проти Грузії

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

член Апеляційної палати НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

почесний професор кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія)

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна)

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

почесна професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Університету Барселони (м. Барселона, Королівство Іспанія)

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука» (м. Рівне, Україна)

І.

Захист права на справедливий судовий розгляд є однією з основних гарантій демократичного суспільства. Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд) у справі «Кезерашвілі проти Грузії» (Kezerashvili v. Georgia) (заява № 11027/22) від 5 грудня 2024 року привертає увагу до проблем дотримання статті 6 Європейської конвенції з прав людини (Конвенція) у складних політичних і правових обставинах. Ця справа надає цінні приклади застосування ЄСПЛ принципів належного неупередженого судового процесу, зокрема в аспектах відмови від усного слухання у касаційному провадженні та достатності мотивування судових рішень.

Незалежність судової системи та забезпечення належного правосуддя є ключовими викликами для багатьох країн. У справі Kezerashvili проти Грузії постала проблема тісного зв’язку між політичними факторами і судовими процесами. Особливий інтерес викликає застосування ЄСПЛ статті 18 Конвенції, яка стосується обмеження прав з метою, не передбаченою Конвенцією. Це підкреслює актуальність дослідження стандартів належного правосуддя, які суди мають враховувати у своїй діяльності.

Отже, справа Kezerashvili проти Грузії (заява № 11027/22) стосувалася судового провадження, у якому пан Кезерашвілі, колишній Міністр оборони, був притягнутий до суду, виправданий і, зрештою, засуджений заочно за привласнення коштів.

У цій справі Європейський суд з прав людини одноголосно постановив:

• порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції у зв’язку з відсутністю об’єктивної неупередженості Верховного суду;
• відсутність порушення статей 6 §§ 1 і 3 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції стосовно скасування Верховним судом виправдувального вироку, винесеного нижчими судами.

Зокрема, ЄСПЛ встановив, що участь судді Ш. Т., який на час апеляційного провадження обіймав посаду Генерального прокурора Грузії, у складі колегії суддів, яка розглядала резонансну справу заявника, була достатньою підставою для сумніву в об’єктивній неупередженості Верховного суду під час ухвалення рішення за апеляцією. Водночас, проаналізувавши рішення і викладені в ньому обґрунтування, Суд не виявив, що висновки Верховного суду були довільними чи явно необґрунтованими настільки, щоб порушити справедливість судового розгляду або спричинити «відмову в правосудді».

ІІ.

А. Обставини справи. Заявник, Давід Кезерашвілі, є громадянином Грузії та Ізраїлю, народився у 1978 році. Він проживає у Лондоні. Кезерашвілі був одним із засновників політичної партії «Єдиний національний рух» («ЄНР»), яка перебувала при владі у Грузії з 2003 по 2012 роки, займаючи кілька посад, зокрема директора у Міністерстві фінансів (2004–2006) та Міністра оборони (2006–2008). Після цього він залишив державну службу. З 2019 року є засновником і акціонером грузинської медіакомпанії Formula TV.

У період між 2013 і 2015 роками проти Кезерашвілі було порушено п’ять кримінальних проваджень. У трьох із них, які, вочевидь, стосувалися звинувачень у корупції, привласненні коштів та відмиванні грошей, він був виправданий. Четверте провадження, пов’язане з можливим зловживанням службовим становищем, наразі, вочевидь, триває. У п’ятому провадженні, розпочатому 7 травня 2014 року, Кезерашвілі та колишнього директора з питань закупівель Міністерства оборони А.Н. звинуватили у привласненні коштів в особливо великих розмірах. Звинувачення стосувалися контракту, укладеного Міністерством у 2008 році з офшорною компанією для забезпечення бойової підготовки військових підрозділів. Міністерство заплатило понад 5 мільйонів євро за послуги, які, як стверджувалося, не були надані.

Згідно зі звинуваченнями, укладення контракту не відповідало встановленим нормам. Зокрема, директор із закупівель не провів перевірку діяльності компанії, не оцінив ринкову вартість запропонованих послуг і не проконсультувався із відповідними відділами Міністерства та Об’єднаним штабом Збройних сил. Також він не отримав банківських або інших гарантій від компанії, незважаючи на те, що контракт передбачав авансові платежі. Він та Кезерашвілі, який на той час був Міністром, обвинувачувалися у спільних діях, зокрема у складанні директором із закупівель фальсифікованого проміжного звіту.

Тбіліський міський суд перекваліфікував звинувачення щодо А.Н. на недбалість у виконанні службових обов’язків і засудив його до 18 місяців умовного ув’язнення. Кезерашвілі був виправданий, оскільки суд першої інстанції не знайшов підстав для його засудження за привласнення коштів або притягнення до відповідальності за службову недбалість А.Н.

Це рішення було повністю підтверджене Тбіліським апеляційним судом у травні 2018 року. Однак у червні того ж року Генеральна прокуратура подала касаційну скаргу.

У серпні 2021 року Кезерашвілі дізнався, що Верховний суд розглядатиме апеляцію в письмовому провадженні, і що одним із трьох суддів буде суддя Ш. Т., який обіймав посаду Генерального прокурора у 2018–2019 роках. Він подав заяву про відвід цього судді, але її було відхилено, оскільки апеляцію було подано ще до того, як Ш. Т. розпочав свою роботу на посаді Генерального прокурора.

Наступного тижня Верховний суд, у складі якого був Ш. Т., скасував рішення апеляційного суду і визнав Кезерашвілі винним у привласненні коштів. Його засудили до п’яти років позбавлення волі і заборонили обіймати державні посади протягом 18 місяців.

Посилаючись на статті 6 §§ 1 і 3 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції, пан Кезерашвілі стверджував, що Кримінальна палата Верховного суду, яка розглядала його справу, не була «незалежним і неупередженим судом, встановленим законом». Зокрема, він висловив сумніви щодо відповідності судді Ш. Т. займаній посаді та його неупередженості. Пан Кезерашвілі також стверджував, що його засудження було несправедливим, оскільки Верховний суд скасував рішення нижчих судів про його виправдання в письмовому провадженні, не надавши достатніх обґрунтувань. Крім того, він заявив, що переслідування та засудження мали приховану мету — змусити його замовкнути як політичного опонента, що порушує статтю 18 (обмеження у використанні обмежень прав) у поєднанні зі статтею 6.

Заяву було подано до Європейського суду з прав людини 17 лютого 2022 року.

Б. Рішення ЄСПЛ.

1. Щодо об’єктивної неупередженості суду. ЄСПЛ дійшов висновку, що немає підстав стверджувати, що суддя Ш. Т. виявив особисту упередженість під час розгляду справи. Однак, стосовно об’єктивної неупередженості, Суд врахував ієрархічну структуру Генеральної прокуратури Грузії, значну роль і широкі повноваження Генерального прокурора відповідно до національного законодавства, а також політично чутливий контекст у справі з високим рівнем суспільного інтересу. Суд не міг ігнорувати той факт, що після призначення Ш. Т. Генеральним прокурором він ніс відповідальність за поточну діяльність прокуратури, включно зі справою заявника, апеляцію за якою було подано лише за місяць до його призначення. У таких обставинах включення Ш. Т. до складу суддів, які розглядали справу, було достатнім, щоб викликати сумнів у об’єктивній неупередженості Верховного суду.

А саме у §§ 93-96 рішення ЄСПЛ звернув увагу на факт, не оспорюваний сторонами, що до початку виконання Ш.Т. обов’язків Генерального прокурора прокуратура вже подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Письмову відповідь заявника також було подано.

Однак Суд уже аналізував, у контексті об’єктивного тесту неупередженості, ієрархічну структуру Генеральної прокуратури Грузії, провідну роль та широкі повноваження Генерального прокурора за відповідним національним законодавством, а також політично чутливий контекст у резонансному судовому процесі. Зокрема, Суд не може ігнорувати близькість у часі між поданням касаційної скарги 22 червня 2018 року та призначенням Ш.Т. Генеральним прокурором менш ніж через місяць. Після призначення Ш.Т. став відповідальним за діяльність прокуратури, включно зі справами, що перебували у провадженні. Суд також зазначає можливість для прокуратури відкликати касаційну скаргу, яка ще не була розглянута.

Комбінація наведених вище елементів могла створити враження, що Ш.Т. продовжував підтримувати касаційну скаргу у резонансній справі заявника під час свого перебування на посаді Генерального прокурора, маючи доступ до внутрішньої інформації щодо стратегії прокуратури у кримінальному провадженні проти заявника, з огляду на його значущість та політичну чутливість справи. Відповідно, наголошуючи на важливості зовнішнього вигляду для забезпечення об’єктивної неупередженості, а отже, довіри до судової системи, ЄСПЛ вважає, що участь колишнього Генерального прокурора у складі суддів, які розглядали справу заявника, була достатньою підставою у цих обставинах, щоб поставити під сумнів об’єктивну неупередженість Верховного Суду при винесенні рішення щодо касаційної скарги у справі заявника.

Зазначені вище міркування й дали підстави ЄСПЛ зробити висновок, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції через відсутність об’єктивної неупередженості (§§ 93-96).

2. Щодо скасування Верховним судом виправдувального вироку заявника шляхом письмового провадження.

2.1. ЄСПЛ розкрив зміст принципу права на усне слухання та участь у апеляційному засіданні

Усне та публічне слухання, зауважив ЄСПЛ, є фундаментальним принципом, закріпленим у статті 6 § 1 Конвенції. Цей принцип має особливе значення у кримінальному контексті, де зазвичай на першій інстанції повинен діяти суд, який повністю відповідає вимогам статті 6 Конвенції, а заявник має право на розгляд його справи, зокрема з можливістю давати показання на свій захист, заслухати докази проти себе, а також допитувати і здійснювати перехресний допит свідків.

Водночас обов’язок проводити слухання не є абсолютним. У певних провадженнях усне слухання може не вимагатися, наприклад, коли відсутні питання достовірності чи спірні факти, що потребують слухання, і суди можуть справедливо й обґрунтовано вирішувати справу на підставі поданих сторонами заяв та інших письмових матеріалів.

ЄСПЛ нагадав, що особиста присутність відповідача не має такого критичного значення для апеляційного слухання, як для розгляду справи в суді першої інстанції. Застосування статті 6 до проваджень в апеляційних судах залежить від особливостей відповідного провадження; необхідно враховувати весь процес у національній правовій системі та роль апеляційного суду в ньому.

Провадження про надання дозволу на апеляцію та провадження, які стосуються лише питань права, а не питань факту, можуть відповідати вимогам статті 6, навіть якщо заявникові не було надано можливості бути заслуханим особисто апеляційним чи касаційним судом, за умови, що публічне слухання відбулося в суді першої інстанції. Однак у останньому випадку основною причиною було те, що суди не мали завдання встановлювати факти справи, а лише тлумачити відповідні правові норми.

Навіть коли апеляційний суд має юрисдикцію переглядати справу як за фактами, так і за правом, стаття 6 не завжди вимагає реалізації права на публічне слухання, тим більше права на особисту присутність. Щоб вирішити це питання, слід враховувати, серед іншого, специфічні особливості відповідного провадження та спосіб, у який інтереси заявника були фактично представлені й захищені перед апеляційним судом, особливо з огляду на характер питань, які мали вирішуватися, та їхню важливість для заявника.

Однак, коли апеляційний суд має розглядати справу як за фактами, так і за правом і здійснювати повну оцінку питання вини чи невинуватості, він не може ухвалити рішення без безпосередньої оцінки доказів, наданих особисто обвинуваченим з метою доведення того, що він не вчиняв дій, які нібито становлять кримінальне правопорушення.

Так само, коли апеляційний суд має визначити, чи слід вироком погіршити становище заявникові, і коли апеляційне провадження може порушувати питання, зокрема, щодо особистості та характеру заявника, які надають такому провадженню вирішального значення для заявника, оскільки його результат може завдати йому значної шкоди, ЄСПЛ вважає, що апеляційний суд не може належно розглянути справу, не заслухавши заявника особисто й не склавши особисте враження про нього (§§ 100-106).

2.2. Далі ЄСПЛ торкнувся змісту принципу обґрунтування судових рішень

Суд нагадав, що, відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов’язаний із належним здійсненням правосуддя, судові рішення повинні містити достатнє обґрунтування, на якому вони ґрунтуються. Обсяг цього обов’язку надавати обґрунтування може змінюватися залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Хоча це не вимагає детального аналізу кожного аргументу, висунутого заявником, цей обов’язок передбачає, що сторони судового провадження можуть очікувати отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату провадження.

Враховуючи принцип, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а практичні й ефективні, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не були справді "почуті", тобто належним чином розглянуті судом. Крім того, у справах, пов’язаних із втручанням у права, гарантовані Конвенцією, Суд прагне встановити, чи є підстави для рішень, ухвалених національними судами, автоматичними або стереотипними (§ 107).

2.3. Застосування наведених принципів у цій справі.

ЄСПЛ проаналізував особливості розгляду справи та способи, якими було представлено та захищено інтереси заявника. Було зазначено, що повноваження Верховного суду Грузії обмежувалися розглядом окремих юридичних питань, і загалом він не проводив повного перегляду справ. Верховний суд обґрунтував своє рішення про скасування рішень нижчих судів, вказавши, що вони були незаконними, зокрема через загальні й нечіткі висновки про недостатність доказів. Верховний суд визначив, як принципове питання, вид доказів – конкретні документи на противагу показанням свідків – які є необхідними для встановлення факту, на якому заявник ґрунтував свій захист.

Хоча Верховний суд розглядав справу лише з цього конкретного юридичного погляду, йому все ж довелося оцінити, чи є достатні підстави для засудження заявника та чи є призначене покарання відповідним. Водночас пан Кезерашвілі вирішив особисто не брати участі в жодному з усних слухань у нижчих судах і явно уповноважив обраних ним адвокатів представляти його, погодившись на заочний судовий розгляд. Тому Суд вважав, що рішення Верховного суду не проводити усного слухання не порушувало права заявника бути присутнім, як він стверджував.

Однак було також необхідно оцінити, чи надав Верховний суд заявникові достатню можливість для реагування. У цьому контексті Суд зазначив, що заявник був добре обізнаний із позицією обвинувачення, яка залишалася незмінною на всіх трьох рівнях судового розгляду. Його адвокати відповідали на цю позицію під час усних слухань у суді першої інстанції та апеляційному суді, і він мав змогу надати детальну письмову відповідь на апеляцію в касаційному порядку. Заявника також належним чином поінформували про те, що Верховний суд розглядатиме його справу шляхом письмового провадження, і його адвокати мали знати про поширену практику Верховного суду скасовувати виправдувальні вироки в письмовому порядку. Він, однак, не висловлював жодних заперечень на той момент, навіть знаючи, що є ймовірність його засудження.

Щодо скарги заявника на обґрунтування рішення Верховного суду, Суд зазначив, що основний аргумент, висунутий ним у цьому суді, було розглянуто, нехай і побічно. Зокрема, заявник наполягав протягом усього розгляду, що його не можна було притягти до відповідальності за розтрату, оскільки деякі тренування фактично були проведені, що підтверджується показаннями свідків. Верховний суд звернувся до цього аргументу, але вважав, що показання свідків не мають значення для визначення, чи було виконано контракт. Суд також підкреслив, що відсутність відповідних документів – фінального щоквартального звіту та акту приймання-передачі з Міністерством оборони, які мали бути складені після завершення програми навчання, – що Верховний суд вважав вирішальними для засудження заявника, не заперечувалася заявником на жодному етапі розгляду справи.

Хоча підхід Верховного суду міг бути підданий певній критиці через його відносно стислий аналіз питання про те, чи було доведено обидва елементи складу злочину розтрати щодо заявника, Суд не вважав, що висновки були свавільними або явно необґрунтованими настільки, щоб зашкодити справедливості розгляду або спричинити «відмову в правосудді».

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що не було порушення статей 6 §§ 1 і 3 Конвенції у зв’язку зі скасуванням Верховним судом виправдувального вироку заявника в письмовому провадженні.

3. Щодо порушення статті 18 (Межі застосування обмежень прав) Конвенції. ЄСПЛ послався на загальні принципи тлумачення та застосування статті 18 Конвенції, викладені в його рішеннях у справах Merabishvili проти Грузії, Navalnyy проти Росії та Selahattin Demirtaş проти Туреччини (№ 2).

Застосовуючи ці принципи до обставин справи, Суд, нагадуючи, що, як загальне правило, порушення статті 18 може бути визнано навіть у разі відсутності порушення статті (статей), у поєднанні з якими вона застосовується, зазначає, відповідаючи на перше заперечення Уряду щодо прийнятності, що стаття 18 може застосовуватися у поєднанні зі статтею 6 (див. Україна проти Росії (щодо Криму) [ВП], № 20958/14 та 38334/18, § 1338, 25 червня 2024 року). Відтак Суд розглянув заперечення Уряду про те, що заявник недостатньо обґрунтував свою скаргу.

Суд зауважив, що заявник переважно посилався на висновки Інтерполу та судів Франції й Великої Британії у провадженнях про його екстрадицію. Дійсно, Інтерпол видалив усі дані, що стосуються заявника, а зазначені суди відхилили запити грузинської влади про його екстрадицію, зокрема, на підставі того, що кримінальне переслідування проти нього було політично мотивованим. Однак, як зазначено у справі Khodorkovskiy проти Росії (№ 5829/04, § 260, 31 травня 2011 року), цей елемент сам по собі не обов’язково визначає оцінку ЄСПЛ, оскільки суди з екстрадиції головним чином оцінювали майбутній ризик, тоді як ЄСПЛ розглядає минулі факти.

ЄСПЛ враховує політичні події, що відбувалися в Грузії між 2012 і 2014 роками (див. Merabishvili, § 320), на які також посилалися вищезгадані рішення. Суд розуміє, що можуть бути певні підстави підозрювати наявність політичного мотиву в пред’явленні заявнику обвинувачень – навіть якщо самі звинувачення не були явно політичними. Однак Конвенція не гарантує право не бути підданим кримінальному переслідуванню, тому фактори, що випливають із ширшого політичного контексту, в якому було розпочато кримінальну справу проти заявника, є недостатніми для того, щоб вважати їх доказами у цьому відношенні.

Таким чином, Суд розглянув інші аргументи, наведені заявником, щоб з’ясувати, чи можуть вони, окремо або в сукупності, підтвердити обґрунтованість твердження про те, що кримінальне провадження проти нього переслідувало цілі, не передбачені Конвенцією.

У цьому зв’язку твердження заявника щодо зв’язків Ш.Т. з правлячою партією не були підняті на національному рівні, хоча він мав можливість це зробити. Крім того, заявник стверджував, що виступ Прем’єр-міністра у парламенті був причинно пов’язаний із його засудженням і, відповідно, з нинішньою скаргою. Однак, як зазначено вище, немає достатніх підстав для підтвердження інтерпретації заявником значення спірних слів. За відсутності доказів у юридичному сенсі того, що судова влада у цій справі була недостатньо незалежною від виконавчої влади, Суд вважає, що політична заява Прем’єр-міністра в контексті запеклих парламентських дебатів не може сама по собі свідчити про те, що суди, які розглядали кримінальні справи заявника, керувалися неналежною метою усунення його з політичної сцени. Відносна близькість у часі між виступом і рішенням Верховного Суду є недостатньою підставою для висновку про те, що останнє рішення було мотивоване неправомірною метою. З огляду на підстави, на яких Суд визнав порушення статті 6 § 1 Конвенції у цій справі, у цьому висновку також немає нічого, що могло б підтвердити наявність неналежної мети, яка суперечить статті 18 Конвенції.

З огляду на викладене, ЄСПЛ вважав, що немає достатніх доказів для підтвердження твердження заявника про неналежну мету його кримінального переслідування і засудження. Отже, підтримуючи заперечення Уряду, ЄСПЛ зробив висновок, що скарга за статтею 18 Конвенції є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (a) та 4 Конвенції.

ІІІ.

Уроки для України. Рішення ЄСПЛ у цій справі є важливим для України, оскільки воно підкреслює ключові аспекти забезпечення права на справедливий судовий розгляд у контексті статті 6 Конвенції. Уроки, які можна винести з цього рішення, стосуються наступних сфер:

1. Гарантування об’єктивної неупередженості суду

- Виключення конфлікту інтересів суддів. Участь судді, який раніше обіймав керівну посаду в органах прокуратури, пов’язану з наглядом за кримінальними провадженнями, може викликати сумніви в його об’єктивній неупередженості. Це особливо важливо для України, враховуючи поточні виклики в реформуванні судової системи та забезпеченні незалежності суддів.

- Забезпечення довіри до судової системи. Рішення підкреслює важливість збереження зовнішньої неупередженості суддів для зміцнення громадської довіри до судової системи. У цьому контексті українська судова система повинна активно застосовувати механізми відводу та самовідводу суддів, якщо їхня попередня діяльність може викликати обґрунтовані сумніви щодо їхньої об’єктивності.

2. Право на усне слухання

- Гнучкість у проведенні судових слухань. Рішення Суду підкреслило, що відсутність усного слухання може бути виправдана, якщо розгляд апеляції стосується виключно правових питань. Водночас українським судам необхідно забезпечувати прозорість і чітке обґрунтування таких рішень, особливо у кримінальних справах.

- Роль суду першої інстанції. Судова практика України має відповідати стандартам ЄСПЛ, згідно з якими перша інстанція повинна забезпечувати повне і публічне слухання з урахуванням усіх доказів і аргументів сторін.

3. Вплив політичного контексту

- Політично нейтральне судочинство. ЄСПЛ наголосив на важливості уникнення політичного впливу в резонансних справах. Для України, яка стикається з гучними політичними процесами, це є нагадуванням про необхідність захисту судів від тиску з боку влади чи інших політичних гравців.

- Застосування статті 18 Конвенції. Аналіз прихованих мотивів кримінального переслідування є корисним для української практики. Судова система України повинна бути готовою досліджувати й викривати такі мотиви, якщо вони присутні.

4. Якість судових рішень

- Мотивування рішень. Українські суди мають чітко обґрунтовувати свої рішення, щоб уникати звинувачень у свавільності. Це допоможе забезпечити довіру до судової системи та відповідати європейським стандартам.

- Дотримання процесуальних гарантій. Кожен етап провадження має бути побудований на принципі змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

^[1] URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-238276

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.