Воєнні злочини без строку давності: як українські суди формують практику реального покарання агресора

За останні місяці українські суди посилили практику притягнення до відповідальності осіб, причетних до воєнних злочинів: від жорстоких вбивств цивільних і військовополонених до відмови виконувати міжнародно-правові обов’язки щодо поводження з військовополоненими. Українські суди різних інстанцій системно ухвалюють обвинувальні вироки щодо військовослужбовців держави-агресора за порушення законів і звичаїв війни, умисні вбивства цивільних та військовополонених, жорстоке поводження з населенням.

Ці процеси формують усталену судову практику та потужну аргументаційну й доказову базу для майбутніх міжнародних трибуналів і національних юрисдикцій.

Нові ключові вироки українських судів

1. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого  2026 року.

Суд у порядку спеціального судового провадження (in absentia) визнав російську рок-співачку, музиканта та акторку Ч. винуватою у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України (ч. 1, ч. 3 ст. 110 КК України), незаконному перетині державного кордону (ч. 1, ч. 2 ст. 332-2 КК України), нарузі над Державним Прапором України (ч. 1 ст. 338 КК України), публічних закликах до агресивної війни (ст. 436 КК України) та виправдовуванні збройної агресії РФ проти України (ч. 3 ст. 436-2 КК України).

Суд встановив, що з 2014 року засуджена публічно підтримувала агресію РФ, закликала до зміни меж державного кордону України, незаконно відвідувала окуповані території та поширювала пропагандистські матеріали через медіа та соціальні мережі.

За сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) призначено покарання у вигляді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, строк відбування — з моменту фактичного затримання.

Значення: рішення демонструє практику притягнення до кримінальної відповідальності не лише безпосередніх виконавців воєнних злочинів, а й публічних осіб, які інформаційно та ідеологічно підтримують збройну агресію проти України.

2. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року.

20 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва визнав військовослужбовця ЗС РФ В.І. винним у розстрілі двох українських військовополонених, які склали зброю та не чинили опору (ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України), та призначив покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Суд частково задовольнив цивільний позов, стягнувши з Російської Федерації та засудженого 50 млн грн моральної шкоди на користь неповнолітньої дитини загиблого військовослужбовця.

При визначенні покарання суд виходив із особливої тяжкості злочину, його надзвичайної суспільної небезпечності та особливої жорстокості дій засудженого, не визнавши заявлене «каяття» таким, що свідчить про щирість.

Значення: суд застосував найсуворішу санкцію за воєнний злочин, поєднаний з умисним убивством, закріпивши стандарт: страта полонених є одним із найтяжчих міжнародних злочинів.

3. Вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 6 січня 2026 року, кримінальне провадження: №521/14869/23.

Вирок у кримінальному провадженні, яке розглянуто у спеціальному судовому провадженні (in absentia), за обвинуваченням співробітника ФСБ РФ.

Суд визнав співробітника ФСБ винним у вчиненні воєнного злочину, встановивши, що під час тимчасової окупації м. Херсона він організовував пошук та ідентифікацію українських військовослужбовців, правоохоронців і осіб, пов’язаних з органами влади, з метою їх вербування або фізичного усунення, віддавав накази на незаконні затримання цивільних, застосування до них тортур і катувань, жорстоке поводження, а також організовував напади на цивільних осіб, незаконні обшуки житла та викрадення приватного майна без військової необхідності, що кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України.

Значення: важливо, що відсутність активних бойових дій у конкретному місці не звільняє окупаційні сили від обов’язку дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права.

4. Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 23 грудня 2025 року. 

Під час окупації м. Тростянець російські військовослужбовці незаконно затримали чотирьох цивільних осіб, яких кілька днів утримували у підвалах у нелюдських умовах із застосуванням фізичного насильства та психологічного тиску, а також викрали два ноутбуки з приміщення підприємства, завдавши майнової шкоди.

П’ятьох військовослужбовців РФ засуджено за ч.1 ст.438 КК України. Кожному призначено 10 років позбавлення волі за жорстоке поводження з цивільними під час окупації міста.

Значення: суд підтвердив можливість притягнення до відповідальності групи осіб, які діяли спільно, без необхідності доводити індивідуальне застосування насильства кожним.

5. Вирок суду від 10 грудня 2025 року.

Суд ухвалив вирок за обвинуваченням громадянина російської федерації у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 438 КК України) та призначив йому покарання у виді 10 років позбавлення волі.

Судом здійснювався спеціальний судовий розгляд (in absentia).

Так, громадянина російської федерації Ш. засуджено за ч.1 ст.438 КК України, - жорстоке поводження з цивільним населенням та інше порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Значення: рішення демонструє, що незаконні затримання цивільних під час окупації кваліфікуються саме як воєнний злочин.

Що формує нову якість судової практики

1. Консолідація навколо ст.438 КК України

Суди послідовно використовують ст.438 КК України як базову норму для кваліфікації воєнних злочинів, відмовляючись від фрагментарного застосування загальнокримінальних статей.

2. Підвищення суворості санкцій

У 2025–2026 роках спостерігається збільшення кількості вироків із довічним позбавленням волі та строками понад 10 років, що свідчить про жорсткішу оцінку суспільної небезпеки воєнних злочинів.

3. Допустимість заочного засудження

Суди активно застосовують процедури in absentia, визнаючи, що відсутність обвинуваченого не може перешкоджати здійсненню правосуддя.

Процедура «in absentia» — це спеціальна процедура кримінального провадження (досудового розслідування та судового розгляду) за відсутності обвинуваченого, запроваджена Законом України від 7 жовтня 2014 року № 1689-VII; про це зазначив суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Микола Мазур, наголосивши, що законодавець обрав можливість розгляду справ без участі особи, щоб не втратити докази та забезпечити офіційний осуд держави в межах судової процедури, водночас визнаючи необхідність балансу між ефективністю провадження та правом обвинуваченого на справедливий суд.

4. Формування усталеної національної судової практики

Кожен обвинувальний вирок формує аргументаційну основу для наступних рішень і підсилює позицію України в міжнародних юрисдикціях.

Висновок

Українські суди у 2025–2026 роках фактично перейшли до інституційної моделі воєнного правосуддя. Вироки за ст.438 КК України перестали бути поодинокими й набули системного характеру. Це означає, що держава створює власний масив доказів і правових позицій, який:

• унеможливлює амністування воєнних злочинів;
• підсилює позиції України в міжнародних судах;
• фіксує персональну відповідальність кожного виконавця злочинів.

Правосуддя щодо воєнних злочинів в Україні перестає бути символічним — воно стає практичним, жорстким і незворотним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.