Чи впливають порушення під час обшуку на законність вироку — позиція ККС ВС
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 263 та статтею 348 Кримінального кодексу України, за касаційною скаргою сторони захисту на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Предметом перегляду стали доводи щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та законності ухвалених рішень.
Суть справи № 305/188/17
Особа, раніше судима вироком місцевого суду за частиною першою статті 263 КК України із застосуванням статті 75 КК України, обвинувачувалася у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї і бойових припасів, а також у посяганні на життя працівника правоохоронного органу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що обвинувачений у невстановлений час незаконно придбав автомат АКМС калібру 7,62 мм та патрони до нього, які без відповідного дозволу перемістив до місця свого проживання, де їх зберігав. Надалі, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він носив при собі зазначену зброю та частину боєприпасів, які були вилучені працівниками поліції, а інша частина — під час огляду його житла.
Того ж дня, під час спроби затримання працівниками поліції, які виконували службові обов’язки, обвинувачений, усвідомлюючи їх статус, здійснив не менше десяти пострілів автоматними чергами у їх напрямку. Внаслідок цього одному з працівників поліції було заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді вогнепального поранення кисті з множинними переломами та пошкодженням сухожиль. Після цього особу було знешкоджено та затримано.
Висновками експертиз підтверджено, що вилучена зброя є бойовою автоматичною нарізною вогнепальною зброєю, придатною для стрільби, а патрони — боєприпасами військового зразка.
У касаційній скарзі сторона захисту посилалася, зокрема, на порушення права на розгляд справи судом присяжних, недопустимість окремих доказів, упередженість свідків, порушення порядку проведення слідчих дій, нерозгляд клопотань сторони захисту, а також незаконність тримання під вартою.
Вироком місцевого суду особу визнано винною за частиною першою статті 263 КК України із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років та за статтею 348 КК України — на строк одинадцять років. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді одинадцяти років позбавлення волі.
На підставі статті 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком, у зв’язку з чим остаточно призначено покарання у виді дванадцяти років позбавлення волі.
Суд залишив без змін запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та зарахував строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день за два дні позбавлення волі відповідно до частини п’ятої статті 72 КК України.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
Ключові мотиви та висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до статті 433 КПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів касаційної скарги, не досліджуючи фактичні обставини справи та не надаючи оцінки доказам.
Доводи сторони захисту щодо суперечливості показань свідків та неналежності доказів не підлягають перевірці в касаційному порядку, оскільки стосуються фактичних обставин та оцінки доказів.
Щодо доводів про порушення правил підслідності Суд зазначив, що відповідно до статей 216 та 218 КПК України досудове розслідування здійснюється органом, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення, а тому сам по собі факт роботи потерпілого в цьому органі не свідчить про порушення закону.
Стосовно відсутності відеофіксації слідчих дій Суд вказав, що на момент їх проведення закон не передбачав обов’язкової фіксації за допомогою технічних засобів, а відповідні зміни не мають зворотної дії у часі.
Доводи про недопустимість протоколів слідчих експериментів визнано безпідставними, оскільки такі дії проводилися з відтворенням обстановки події.
Щодо порушення права на суд присяжних Суд зазначив, що у матеріалах провадження міститься письмове роз’яснення прокурора про право на такий розгляд, з яким обвинувачений був ознайомлений, а також встановлено, що сторона захисту реалізувала право на розгляд кримінального провадження судом присяжних на попередній стадії, однак у подальшому обвинувачений відмовився від такого розгляду, у зв’язку зі зміною підсудності справа була передана до іншого суду, де відповідне клопотання повторно не заявлялося.
Доводи про нерозгляд відводу прокурору спростовуються матеріалами судового засідання, зокрема звукозаписом, з якого вбачається, що захисник, порушивши це питання, фактично відмовився від заявлення відводу.
Посилання на нероз’яснення права на відвід у кожному судовому засіданні визнано необґрунтованими, оскільки сторона захисту не довела, що це перешкодило ухваленню законного рішення.
Щодо доводів про незаконність тримання під вартою Суд зазначив, що питання застосування запобіжного заходу не є предметом перегляду суду касаційної інстанції, могло бути оскаржене в апеляційному порядку, однак належним чином не оскаржувалося.
Крім того, стороною захисту не доведено, яким чином зазначені обставини вплинули на доведеність вини, правильність кваліфікації дій чи призначення покарання. Суд також врахував, що строк попереднього ув’язнення було зараховано з розрахунку один день за два дні позбавлення волі, а поведінка обвинуваченого під час апеляційного розгляду була оцінена як зловживання правом на захист з метою затягування провадження.
Разом із тим Суд погодився з доводами захисту про порушення під час огляду житла, однак дійшов висновку, що ці порушення не є істотними у розумінні статті 412 КПК України, оскільки не вплинули на правильність кваліфікації дій та доведеність вини, оскільки для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 263 КК України достатнім є встановлений судами факт незаконного носіння обвинуваченим автомата та 24 патронів, вилучених під час затримання, тоді як боєприпаси, вилучені під час огляду житла, не впливають на кваліфікацію дій та висновки суду про доведеність вини.
Суд також звернув увагу, що застосування запобіжного заходу після набрання вироком законної сили не передбачено законом, а тому відповідні вимоги захисту є безпідставними.
З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування або зміни судових рішень і залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
