Проект ЦПК: судитися стане простіше, але довше

Найбільш обговорюваною темою серед юристів, які практикують у сфері цивільного права, є зміни до Цивільного процесуального кодексу. Проект розроблено Радою з питань судової реформи при Адміністрації Президента України і направлено до парламенту за номером 6232. Незважаючи на те, що в цілому експерти позитивно оцінили працю розробників документа, залишилися спірні моменти, на які слід звернути увагу.

Окремі положення, запропоновані авторами законопроекту №6232, викликають застереження і у громадян, які не мають юридичної освіти. Чи виправдані ці занепокоєння і що було упущено авторами проекту, редакція запитала у голови Апеляційного суду Одеської області Григорія Колесникова.

— Григорій Якович, чи не стане проект перешкодою доступу до правосуддя, зважаючи на те, що суд може зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошове забезпечення позову, в т. ч. на покриття витрат відповідача на правову допомогу?

— Проблема зловживання процесуальними правами останнім часом загострилася. З цього приводу проводилися круглі столи, виступали вчені, адвокати, судді, але, на жаль, те, що під час розгляду значної кількості справ надуживання процесуальними правами має місце, — це факт.

Вважаємо, що саме пошук шляхів протидії таким зловживанням і привів розробників проекту до введення в текст ст. 45 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами» та інших статей, які створюють умови для запобігання порушень.

На нашу думку, проблема сьогодні полягає в тому, що кожен з учасників провадження сприймає себе як носія прав, а не обов'язків, зокрема, сьогодні кожен знає, що він має право на правову допомогу, право на доступ до суду і т. д. У той же час «за кадром» залишається та обставина, що в процесі є не тільки суд, але і відповідач, у якого також є права і який також несе витрати, пов'язані з розглядом справи.

Зверніть увагу, фраза «Я тебе по судах затягаю» виникла не просто так. Це відображення реальності, яка існує сьогодні. Будь-яке право має межі реалізації, тому можливо і порушення цих кордонів. Право на доступ до суду не є винятком, тому «захисні механізми» протидії зловживанню правом на доступ до суду потрібні.

Звертаю увагу, що зазначені дії є правом, а не обов'язком. Відповідно, суддя, розуміючи, що він несе відповідальність за створення перешкод у здійсненні правосуддя (п.п. а. п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів»), буде в кожному конкретному випадку обґрунтовано і виважено підходити до застосування цього механізму.

— Чи є чіткі критерії явної безпідставності позову або мова йде про оцінку позову судом? Чи може відповідач довести безпідставність позову?

— Дійсно, сьогодні взагалі немає законодавчих критеріїв явної безпідставності позову. Також немає і визначення явної безпідставності позову. Разом з тим необхідно звернути увагу, що, використовуючи такий вислів, розробники вказали на навмисність дій особи, яка зловживає правом на подачу позову і, одночасно, необґрунтованість позову, тобто безпідставність вимог.

Оскільки підстави позову поділяються на фактичні і правові, то мова йде про таку безпідставність, яка, очевидно, існує з точки зору як фактів, так і права, наприклад, наявність рішень, що вступили в законну силу, щодо одного і того ж спірного майна. Більш того, в контексті відмови від обмеження матеріально-правових способів захисту цивільних прав, свобод та інтересів, що пропонується проектом змін, саме така можливість суду повинна стати перешкодою для потенційних зловживань правом на звернення до суду з боку позивача. Виходячи із змагальності процесу, відповідач може довести таку безпідставність суду.

— Чи не буде в такому випадку зловживань у визначенні такої безпідставності? Чи варто (і чи можливо) прописати критерії безпідставності в законі?

— Як уже зазначалося, оскільки для судді законом встановлена ​​відповідальність, у т. ч. за створення перешкод у доступі до суду, то кількість таких потенційних зловживань можна звести до мінімуму.

Щодо нормативного закріплення критеріїв, то, на мою думку, після застосування в судовій практиці вказаної норми і аналізу результатів її застосування можна буде говорити про визначення певних критеріїв.

До речі, будь-яке регулювання відносин, як правило, проходить такий шлях.

— Яким чином повинна обчислюватися оплата правової допомоги, адже гонорари адвокатів можуть істотно різнитися?

— Слід звернути увагу на те, що проект детально, з урахуванням ринкових реалій, регламентує питання компенсації витрат на професійну правову допомогу (ст. 138). Зазначу, що існуюча практика обмеження витрат на правову допомогу не стимулює адвокатів до роботи, що відчувається в щоденній діяльності, тому слід зробити наступний крок, надаючи можливість справжнім професіоналам отримувати гідну оплату праці, а клієнту, який користується їх послугами, — компенсацію виплат. У проекті введено поняття пропорційності та встановлені вимоги щодо детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Крім цього, в разі недотримання вимог, встановлених розробниками проекту, суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов'язок доведення невідповідності витрат покладається на сторону, яка наполягає на їх зменшенні. Таким чином, передбачено право суду процесуально впливати і підтримувати розумний баланс при визначенні кінцевого розміру витрат на правову допомогу адвоката.

— Які з нововведень, представлених у проекті, на Ваш погляд, є найбільш вдалими і чому?

— Одним з найбільш корисних для практичного застосування нововведень проекту є зняття обмежень з матеріально-правових способів захисту (ст. 5 проекту).

Прогресивним нововведенням також є питання поступового переходу до «електронного суду». Відповідні положення закріплені в ст. 14, ч. 5-6 ст. 44, ч. 2 ст. 77, ст. 96, ст. 101, ст. 131, ч. 8 ст. 260, ст. 432 проекту.

До вдалих нововведень також слід віднести положення глави Х «Розгляд справ у порядку спрощеного провадження», а також розгляд окремих категорій справ апеляційним судом в порядку спрощеного провадження, в т. ч. без виклику сторін.

Можна сподіватися, що зазначена норма, не порушуючи законних прав та інтересів сторін у справі, допоможе зняти навантаження на суди завдяки спрощеному порядку розгляду малозначних справ.

— Які новації Ви вважаєте менш вдалими, декларативними, такими, які ускладнять процес? Чому?

— До декларативних положень можна віднести статус помічника судді як учасника процесу, хоча безпосередньої участі в процесі він не бере (ст. 67 проекту).

Нововведень, які б затягували розгляд справи, явно не вбачається, проте є окремі недоліки, які необхідно усунути до прийняття змін, наприклад, проблема переліку ухвал, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду (ст. 353 ЦПК).

Справа в тому, що після прийняття рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченко Володимира Георгійовича щодо офіційного трактування п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємодії зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) №3-рп/2010 від 27.01.2010, рішення КСУ у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного трактування положень п. 2 ч. 1 ст. 293 ЦПК (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) №12-рп/2010 від 28.04.2010 та інших рішень законодавець повинен був переглянути перелік ухвал і імперативно визнати ті, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду. На жаль, цього досі не зроблено.

Є невиправданим збільшення терміну на апеляційне оскарження до 30 днів для рішення суду і до 15 днів — для ухвали. І сьогодні терміни дозволяють добросовісній стороні подати якісну апеляційну скаргу.

Існують і інші спірні питання, але їх обговорення доцільно проводити в іншому форматі.

У підсумку слід зазначити, що в більшості випадків тільки після застосування окремих нововведень зміненого ЦПК ми зможемо дати відповідь на питання, які з них будуть більш вдалими, а що, навпаки, виявиться непотрібним і вимагатиме внесення змін.

У такому контексті набуває особливої ​​важливості не тільки прийняття змін до процесуального законодавства, а й постійне його вдосконалення в процесі застосування, чого, на жаль, в цивільному судочинстві не спостерігається вже останні сім років.