Судова практика: часові межі перегляду судових рішень

П. 2 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу в редакції Закону №192-VІІІ підлягає застосуванню з дати набрання чинності закону. Тобто предметом перегляду Верховним Судом України (ВСУ) на зазначених підставах можуть бути тільки ухвали суду касаційної інстанції, винесені 28 березня 2015 року та пізніше. Про це йдеться в Постанові ВСУ від 25 травня 2017 року №5-475кс (15) 16.

У 2009 році заявник ухвалив завідомо неправосудне рішення в цивільній справі за позовом ряду осіб до Обухівської районної державної адміністрації та Київської обласної державної адміністрації.

Заявник задовольнив позов, в якому позивачі просили визнати недійсними рішення державних органів і зобов'язати їх узгодити і затвердити проекти з переводу земельних ділянок лісогосподарського призначення в категорію сільськогосподарського призначення для передачі в приватну власність.

Апеляційний суд рішення заявника залишив без змін.

У 2011 році ВСУ скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд. У тому ж році судом першої інстанції провадження у справі було закрито, оскільки справа не підлягала розгляду в порядку цивільного провадження.

У 2010 році заявник ухвалив ще одне неправосудне рішення у справі за позовом особи до Обухівському міськраді. Цим рішенням було скасовано державну реєстрацію на право постійного користування земельними ділянками. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, відмовивши в задоволенні позову.

За вказані дії в 2013 році заявник був засуджений судом першої інстанції за ч. 1 ст. 375 Кримінального кодексу (КК) до покарання у вигляді обмеження волі строком на два роки та звільнений від призначеного покарання з випробувальним терміном в один рік.

Не погоджуючись з вироком, заявник оскаржив його в суді апеляційної інстанції. У 2014 році апеляційний суд залишив вирок без змін. Рішення апеляційної інстанції підтримав і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ).

Звертаючись до ВСУ, заявник вказав, що, на його думку, ВССУ застосував неоднакову практику у визначенні територіальної підсудності справ щодо судді.

Як приклад неоднакового правозастосування заявник надав копії постанов ВССУ від 10 квітня 2013 року, 13 лютого і 11 березня 2014 року, 24 березня, 25 квітня, 15 листопада, 24 листопада, 29 листопада, 6 грудня і 6 грудня 2016 року і копію постанови ВСУ від 21 січня 2016 року.

Вивчивши матеріали справи, ВСУ дійшов висновку про те, що на стадії відкриття провадження заява була визнана прийнятною, однак суд процесуально позбавлений можливості переглянути оскаржуване рішення касаційної інстанції за вказаною підставою і дати свій висновок з питання, порушеного в заяві.

Законом «Про забезпечення права на справедливий суд», що набув чинності 28 березня 2015 року, ч. 1 ст. 445 КПК була доповнена п. 2. Згідно з цим пунктом підставою для перегляду судових рішень ВСУ є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Судова палата у кримінальних справах ВСУ вже неодноразово висловлювала свою правову позицію про неможливість перегляду судових рішень, винесених до 28 березня 2015 року на підставі неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, передбаченої КПК.

Судова палата у кримінальних справах ВСУ зазначила, що новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної сили навіть у тих випадках, коли його правила більш сприятливі для учасників кримінального провадження. А на момент винесення 10 червня 2014 року оскаржуваної ухвали ВССУ щодо заявника ст. 445 КПК не передбачала такої підстави для перегляду ВСУ судових рішень, що вступили в законну силу, як неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, передбаченої цим Кодексом, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене, суд постановив у задоволенні заяви відмовити. З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Також до постанови додаються дві окремі думки суддів. Одну окрему думку висловили Микола Короткевич і Богдан Пошва. З текстами документів можна ознайомитися за посиланням.

Автор: Катерина Бєляєва