Виплата допомоги по безробіттю у період «ковідних» обмежень: позиція Верховного Суду

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – Товариство, позивач) до Київського обласного центру зайнятості (далі – Центр зайнятості, відповідач) про визнання протиправними дій.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв’язку з незгодою позивача з наказом Центру зайнятості в частині стягнення з Товариства коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд), виплачених позивачу як роботодавцю із коштів, передбачених у бюджеті Фонду для виплати працівникам допомоги по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до Порядку № 306 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 453.

При цьому, спірний наказ було прийнято відповідачем на підставі акта перевірки, проведеної щодо позивача, під час якої встановлено недотримання позивачем вимог абзацу 2 пункту 16 Порядку № 306 та підпункту 2 пункту 5 Договору, укладеного між позивачем та відповідачем (далі – Договір), про надання на розгляд відповідача зміни до відомостей про осіб, щодо яких прийнято рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину. Це, за висновком відповідача, призвело до завищення суми допомоги по частковому безробіттю за рахунок коштів Фонду.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги абзацу 2 пункту 16 Порядку № 306 та підпункту 2 пункту 5 Договору щодо подання на розгляд відповідача змін до відомостей про осіб, щодо яких прийнято рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину в частині включення додатково окремих працівників позивача. Таке порушення призвело до завищення суми допомоги по частковому безробіттю за рахунок коштів Фонду, що зафіксовано в акті перевірки.

Однак постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки приписи Порядку № 306 лише вказують на необхідність додаткового подання до центру зайнятості на розгляд відомостей про працівників, однак не містять жодних приписів про необхідність прийняття відповідачем нового окремого наказу щодо призначення допомоги по частковому безробіттю на працівників, інформація щодо яких подана додатково, а матеріалами справи підтверджено подання Товариством відповідних додаткових відомостей, то спірний наказ є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Верховний Суд погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

Суд виходив з того, що постанова Кабінету Міністрів України № 306, яка визначила механізм надання коштів, спрямованих на фінансування допомоги по частковому безробіттю на період карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідала тогочасним цивілізаційним викликам, що вразили передусім найбільш незахищені групи населення, а також спричинили тиск на економіку кожної країни. Ці виклики вимагали пошуку швидких механізмів підтримки забезпечення сталого розвитку держави та суспільства, зокрема виходу з економічної кризи, обумовленої руйнівними наслідками поширення вірусу COVID-19 як гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У контексті спірних правовідносин Суд зазначив, що частиною другою пункту 16 Порядку № 306 встановлено, що у разі скорочення тривалості робочого часу у зв`язку із зупиненням (скороченням) діяльності у працівників, фізичної особи – підприємця, який є застрахованою особою, які не включені до відомостей про осіб, щодо яких прийнято рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину, роботодавець/фізична особа – підприємець, який є застрахованою особою, додатково подає до центру зайнятості на розгляд відомості про таких осіб.

Також відповідно до підпункту 2 пункту 4 Договору роботодавцю надано право додатково надавати центру зайнятості відомості про працівників, які не включені до відомостей про осіб, щодо яких прийнято рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину.

З огляду на таке, Верховний Суд дійшов висновку, що як Порядком № 306, так і Договором між позивачем та відповідачем визначено право роботодавця додатково надавати центру зайнятості відомості у разі скорочення тривалості робочого часу у зв`язку із зупиненням (скороченням) діяльності працівників, які при первинному зверненні не були включені до відомостей.

Оскільки під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій було встановлено подання позивачем додаткових відомостей стосовно осіб, які не були включені до первинної відомості про осіб, щодо яких прийнято рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину, Суд вказав на правильність висновку суду апеляційної інстанції про протиправність та наявність підстав для скасування спірного наказу Центру зайнятості в частині стягнення з товариства коштів Фонду, виплачених як допомога по частковому безробіттю, та в частині стягнення штрафу у розмірі суми, використаної з порушенням.

Суд також звернув увагу на безпідставність доводів касаційної скарги про визнання позивачем свого боргу перед відповідачем у зв’язку з частковим поверненням коштів, оскільки під час вирішення публічно-правового спору не підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України, які регулюють питання визнання боргу або іншого обов`язку.

На цій підставі Верховний Суд наголосив, що на відміну від цивільних правовідносини, правовідносини у публічно-правовій сфері не засновані на безумовній юридичній рівності сторін цих відносин, а також вільності їх волевиявлення, що зумовлено, головним чином, положеннями статті 19 Конституції України, згідно з якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (принцип приватного права), а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (принцип публічного права).

Верховний Суд також врахував, що виплата державою допомоги по частковому безробіттю на період карантину відповідає принципу стимулювання підприємницької діяльності та створення привабливого інвестиційного клімату в Україні, що також є запорукою економічного зростання та добробуту кожного через збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів, збереження існуючих та створення нових робочих місць, розвитку відповідної територіальної громади. Це, зокрема, відповідає положенням частини четвертої статті 13 Конституції України, згідно з якою держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а також частини першої статті 17 Основного Закону - забезпечення, зокрема, економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу.

Постанова Верховного Суду від 13 вересня 2022 року у справі № 320/1167/21 (адміністративне провадження № К/9901/45239/21).

Автор: В’ячеслав Хрипун

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.