Неможливість відновлення втраченого судового провадження не може перешкоджати перегляду судового рішення у зв’язку з виключними обставинами, - ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу, історія якої почалася ще у 2007 році, та де мав місце «процесуальний футбол» через відому проблему, коли справи стосовно соціальних виплат «кочували» з однієї юрисдикції до іншої.

При цьому ВП ВС зробила висновок, відповідно до якого неможливість відновлення втраченого судового провадження не може стати перешкодою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами (справа № 2-а-4658/09, постанова від 27 квітня 2023 року).

Обставини справи

Чоловік звернувся до суду з позовом, в якому просив:

• визнати протиправною відмову Управління ПФУ призначити йому як працівнику освіти пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);
• зобов`язати призначити йому пенсію за вислугу років як працівнику освіти незалежно від віку при стажі роботи, який дає право на призначення цього виду пенсії, не менше 25 років.

Жовтневий райсуд Маріуполя постановою від 7 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адмінсуду, позовні вимоги задовольнив.

Управління ПФУ не погодилося із цими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу. Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) ухвалою від 16 червня 2009 року касаційну скаргу задовольнив частково: рішення скасував; справу направив на новий розгляд.

Жовтневий райсуд постановою від 31 серпня 2009 року задовольнив позовні вимоги позивача, а Донецький апеляційний адмінісуд задовольнив апеляційну скаргу Управління ПФУ, рішення суду першої інстанції скасував й ухвалив постанову про відмову у задоволенні позову працівника освіти.

Чоловік подав касаційну скаргу до ВАСУ.

Процесуальний «футбол»

ВАСУ відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. ВАСУ вважав, що перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.

У січні 2011 року чоловік звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України листом від 21 січня 2011 року касаційну скаргу та долучені до неї матеріали передала за належністю до ВАСУ.

Але ВАСУ ухвалою від 19 вересня 2011 року відмовив у відкритті касаційного провадження, бо ухвалою від 16 квітня 2010 року вже відмовляв працівнику освіти.

Чоловік не примирився із зазначеним судовим рішенням і подав до Європейського суду з прав людини заяву, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у зв`язку з відмовою в доступі до суду касаційної інстанції за його позовами про захист права на пенсію та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції на втручання в його право власності через відмову національних судів розглянути його позов по суті.

ЄСПЛ за наслідками розгляду заяви у своєму рішенні від 22 вересня 2022 року у справі «Леонідов проти України» (заява № 2064/12) констатував, що коли ВАСУ вдруге розглядав касаційну скаргу заявника з питань права на рішення від 4 березня 2010 року, чинне на той час законодавство передбачало, що ВАСУ був компетентним розглядати касаційні скарги щодо пенсійного забезпечення. Однак ВАСУ відмовився розглядати скаргу заявника, посилаючись на своє попереднє рішення, яке ґрунтувалося на законодавстві, що вже не було чинним.

ЄСПЛ визнав також, що рішення ВАСУ від 19 вересня 2011 року не було обґрунтовано належним чином, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Водночас цей суд вказав, що немає необхідності розглядати ту саму скаргу за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції у зв`язку з його висновками щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Позиція ВП ВС

15 грудня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява представника заявника про перегляд за виключними обставинами ухвали ВАСУ від 19 вересня 2011 року з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження, витребувала: від Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ копію рішення ЄСПЛ від 22 вересня 2022 року у справі «Леонідов проти України»; із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська - адміністративну справу № 2-а-4658/09, яка відповідно до розпорядження Верховного Суду від 6 березня 2022 року № 1/0/9-22 за територіальною підсудністю мала перебувати в цьому суді; з ВАСУ - матеріали касаційного провадження № К/9991/58281/11.

З огляду на те, що станом на початок січня матеріали вказаної адміністративної справи до Жовтневого районного суду не надійшли згідно з повідомленням цього суду, були підстави вважати, що провадження в зазначеній справі може бути втраченим.

ВП ВС ухвалила відновити втрачене провадження в цій справі, про що була винесена ухвала від 9 січня 2023 року, копію якої надіслано до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська як до суду, який повноважний розглянути і залежно від зібраних і перевірених матеріалів прийняти рішення щодо можливості відновлення втраченого провадження.

Жовтневий районний суд ухвалою від 22 лютого 2023 року відмовив у відновленні втраченого судового провадження в цій справі через недостатність зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

ВАСУ листом від 11 січня 2023 року надіслав копію ухвали від 19 вересня 2011 року в касаційному провадженні № К/9991/58281/11 за касаційною скаргою, додатково повідомивши, що її оригінал переданий до Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Неможливість відновлення втраченого судового провадження в цій справі не може стати перешкодою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, зазначила ВП ВС.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями Закону України від 18 лютого 2010 № 1691-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами», яким були внесені зміни до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та частини першої статті 18 КАС України, справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються судами в порядку цивільного судочинства.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону подані до набрання ним чинності до відповідних адміністративних судів адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 КАС України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.

Згідно з абзацом першим підпункту 9 пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3018-III до законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності, перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України.

З огляду на наведені нормативні положення ВАСУ ухвалою від 16 квітня 2010 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2010 року, яка, за висновком цього суду, помилково подана до суду адміністративної юрисдикції та має бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Законом № 2748-VI, ухваленим у зв`язку з прийняттям КСУ Рішення від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010 у справі щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами, внесено зміни до розділу XII «;Прикінцеві положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», абзац одинадцятий якого доповнено, зокрема, абзацом такого змісту: «касаційні скарги щодо таких спорів, які подані до дня набрання чинності Законом України від 02 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов`язаних із соціальними виплатами» до суду касаційної інстанції і провадження за якими не відкрито, а також касаційні скарги, які були передані до цього суду відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 18 лютого 2010 року № 1691-VI (1691-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами», передаються до відповідного адміністративного суду, який здійснюватиме їх розгляд за правилами Кодексу адміністративного судочинства України».

На виконання цих законодавчих змін касаційна скарга позивача , яка була подана ним до Верховного Суду України, направлена за належністю до ВАСУ.

ВАСУ ухвалою від 19 вересня 2011 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 214 КАС України відмовив у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що ухвалою від 16 квітня 2010 року цей суд у відкритті провадження за касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2010 року відмовив, що зумовило звернення позивача до ЄСПЛ.

Як убачається з пункту 23 Рішення, Суд повторює, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Зубач проти Хорватії» [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункт 80, та наведену В ньому практику).

У пункті 25 Рішення Суд зазначив, що коли ВАСУ вдруге розглядав касаційну скаргу заявника на постанову від 4 березня 2010 року, чинне на той момент законодавство передбачало, що цей суд був компетентним розглядати касаційні скарги, подані у справах, пов`язаних з пенсійним забезпеченням. Проте ВАСУ відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявника, пославшись на своє попереднє рішення, яке ґрунтувалося на зовсім іншому законодавстві, яке втратило чинність. Таким чином, Суд вважає, що ухвала ВАСУ від 19 вересня 2011 року не була належним чином обґрунтована і було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (право на доступ до суду). Крім того, Суд вважає, що немає необхідності розглядати цю ж скаргу за статтею 13Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV визначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина третя згаданої статті).

З огляду на встановлення в Рішенні Суду порушення права на доступ до суду, оскаржувану ухвалу належить визнати прийнятою з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, зокрема вимоги про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтею 7 КАС України принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду.

Характер установлених Судом процесуальних порушень під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі за позовом, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 розділу І Конвенції через недотримання принципу забезпечення доступу до суду, ставлять під сумнів результат такого прийнятого процесуального рішення.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Таким чином, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування ухвали суду касаційної інстанції з направленням матеріалів заяви до того самого суду для ухвалення судового рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

Отже, Велика Палата Верховного Суду заяву про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2011 року задовольнила частково.

Ухвалу ВАСУ від 19 вересня 2011 року скасувала, а справу направила до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду для вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.