Виконання певного закону може уповільнюватися недоліками цього закону в частині закріплення порядку та умов притягнення до відповідальності, - Верховний Суд

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за їх несвоєчасну сплату.

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку, Верховний Суд погодився з їх висновками про необхідність відмови у задоволені позову.

Суд врахував встановлені судами попередніх інстанцій обставини, відповідно до яких Товариством вжито передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за встановлений період, тому погодилась із судами про відсутність підстав для застосування відносно відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII.

З огляду на відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, відсутні також підстави і для стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій, застосованої згідно Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року.

Зокрема, у цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідачем подано до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за відповідний рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників становить 117 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону № 875-XII, становить 5 осіб. Факт подачі усієї необхідної звітності, передбаченої чинним законодавством, відповідачем виконано, що не заперечується позивачем. Окрім того, фактів безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до відповідача самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості - не виявлено.

Верховний Суд у цій справі вказав, що перешкодою для належного виконання законодавства може бути недосконалість нормативного регулювання, яке встановлює підстави та порядок притягнення до відповідальності (lex imperfecta).

Крім того, Суд врахував, що відповідно до пунктів 1-4 Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) про адміністративні санкції (on administrative sanctions) адміністративні санкції можуть бути накладені органами публічної влади у вигляді штрафу чи будь-якого іншого заходу фінансового чи нефінансового характеру, проте під час застосування адміністративних санкцій необхідно дотримуватися, зокрема, таких умов: адміністративні санкції повинні бути передбачені національним законодавством і бути пропорційними фактичному порушенню; орган публічної влади повинен встановити як факт порушення адміністративної норми права, так і підстави для відповідальність певної особи; адміністративні санкції неможливо накладати у зв`язку з діяльністю особи, якщо така діяльність на момент її вчинення була законною або не суперечила відповідній адміністративній практиці.

Суд констатував, що позивачем не доведено у цій справі наявності жодної із визначених у законодавстві Україна та у зазначених Рекомендаціях КМРЄ умов для притягнення Товариства до відповідальності.

На цій підставі Верховний Суд наголосив, що враховуючи суворість звинувачень (ухилення від працевлаштування осіб з інвалідністю) та санкцій, які позивач просить суд застосувати до відповідача, є застосовними у цій справі і гарантії, передбачені статтею 7 Конвенції (ніякого покарання без закону), згідно з якими нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь- якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.

Постанова Верховного Суду від 3 серпня 2023 року у справі № 120/4975/22 (адміністративне провадження № К/990/15158/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.