Строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб’єкту владних повноважень уникнути відповідальності — Велика Палата Верховного Суду

Протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.

Строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення – припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.

В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку. На це вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 лютого 2025 року по справі №990/29/22.

Обставини справи

У лютому 2022 року кандидатка на посаду судді звернулася до Касаційного адміністративного суду ВС як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента, у якому просила:

• визнати протиправною бездіяльність Президента щодо непризначення її на посаду судді районного суду Києва у передбачений законом строк;
• зобов`язати Президента видати указ на підставі та в межах рішення Вищої ради правосуддя від 10 червня 2021 року № 1305/0/15-21.

КАС ВС рішенням від 8 липня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Президента щодо нерозгляду подання ВРП про призначення на посаду судді. Зобов`язав Президента відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП про призначення на посаду судді. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

КАС ВС виходив з того, що:

- Президент України має відреагувати на подання ВРП протягом 30 днів. Цей строк є гарантійним, як у сенсі забезпечення формування корпусу суддів і реалізації ВРП відповідних дискреційних повноважень для цього, так і для захисту права особи, яка взяла участь у доборі на зайняття посади судді. Тому для розгляду Президентом подання ВРП строк у 30 днів є достатнім, прийнятним, обов`язковим і розумним;

- враховуючи те, що подання про призначення позивачки на посаду судді направлене до Офісу Президента супровідним листом від 18 червня 2021 року та зареєстроване в Офісі Президента 18 червня 2021 року, тобто більше ніж за 8 місяців до введення воєнного стану в Україні, Президентом допущена бездіяльність, яка полягає у нерозгляді подання ВРП про призначення на посаду судді у строк більше ніж 30 днів з дня внесення відповідного подання ВРП.

КАС ВС зазначив, що повноваження Президента стосовно видання указів, зокрема тих, які стосуються призначення на посаду судді, належать до його виключної компетенції як глави держави. З огляду на це КАС ВС зазначив про неможливість втручання в конституційні повноваження щодо видання указів відповідачем, а також про відсутність підстав для перебирання судом на себе повноважень, наданих йому Основним Законом.

Отже, КАС ВС дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Президента відповідно до статті 80 Закону № 1402-VIII розглянути подання ВРП про призначення на посаду судді.

Не погодившись із таким судовим рішенням, представник Президента подав апеляційну скаргу. На думку скаржника, строк оскарження бездіяльності сплинув 18 серпня 2021 року (місячний строк на прийняття Президентом відповідного рішення та місячний строк на звернення до суду у разі відсутності такого рішення).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Предметом спору у цій справі є протиправна бездіяльність щодо непризначення на посаду судді у передбачений законом строк.

Тобто позивачка не оскаржує акти чи дії Президента України, за наслідками яких настає певна подія чи утворюється певний документ, з настанням / утворення якої / якого можна було б безсумнівно стверджувати, що почався відлік порушеного права чи інтересу.

Велика Палата у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.

Задовольняючи позов частково, КАС ВС визнав протиправною бездіяльність Президента щодо нерозгляду подання ВРП.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що представник відповідача правильність рішення суду першої інстанції по суті вирішення справи під сумнів не ставить.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до пропущення позивачкою строку звернення до суду із цим позовом та залишення без розгляду  позовної заяви.

На підставі частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи оцінку наведеним в апеляційній скарзі представника Президента доводам, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ураховуючи те, що в цій справі оскаржується саме протиправна бездіяльність Президента України щодо невидачі указу про призначення   на посаду судді, видати який відповідач має не пізніше 30 днів із дня отримання відповідного подання ВРП, то предметом спору в цій справі є триваюче порушення прав позивачки у виді невиконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку протягом законодавчо визначеного строку.

Бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Отже, вчинена відповідачем бездіяльність фактично є триваючим правопорушенням, оскільки відсутність дій щодо розгляду відповідного подання ВРП триває з 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що в чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».

Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.

Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.

Підсумовуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суд констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення – припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.

В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.

У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Отже, не є слушними доводи представника Президента України, наведені в апеляційній скарзі, про те, що позивачка пропустила строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.

Отже, ВП ВС апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення КАС ВС без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.