Земельний податок і ліси: Верховний Суд розчистив хащі спору між Карпатським нацпарком і податківцями

Розбіжності між Карпатським національним природним парком і Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області розпочиналися у формі незгоди з донарахуванням земельного податку, а в результаті дійшли аж до Верховного Суду. У центрі справи опинилося питання, яке регулярно породжує конфлікти між платниками податків і податковими органами: що має визначальне значення для ставки земельного податку – фактичний склад земельних угідь чи їх цільове призначення?

Коли 0,1% перетворюється на мільйони

Суперечки, що точилися майже півтора року, завершились на рівні касаційної інстанції. Про це свідчить постанова КАС Верховного Суду, винесена у справі №300/4732/24. Головна причина тривалого спору – податкові повідомлення-рішення, ухвалені після камеральних перевірок декларацій із плати за землю, поданих Карпатським національним природним парком. Саме ці документи стали відправною точкою для затяжного судового процесу, який визначив подальшу долю фінансових зобов’язань державної установи.

Навесні 2024 року податківці Івано-Франківщини здійснили перевірки звітності Карпатського НПП. У ході контролю було виявлено як арифметичні похибки, так і методологічні неточності. Такі помилки, за даними контролюючого органу, призвели до застосування неправильної ставки земельного податку. В актах перевірок зазначалося: у місцевих громадах (зокрема, Ворохтянській, Яремчанській та Поляницькій) сільські ради встановили для земель природно-заповідного фонду ставки у розмірі – від 0,18% до 3-5% (залежно від категорії та проведення нормативної грошової оцінки). Водночас у своїх деклараціях Карпатський НПП застосував мінімальну ставку – 0,1%, виходячи з того, що переважна більшість паркової території вкрита лісами, класифікованими як «лісові землі».

Контролюючий орган встановив, що Парк порушив вимоги Податкового кодексу: занизив податкові зобов’язання із земельного податку  у кількох територіальних громадах. За підрахунками ДПС, найбільші суми недоплати було виявлено у Ворохтянській громаді – понад 25 млн грн), Яремчанській – понад 8,1 млн грн, а в Поляницькій – майже 9,5 млн грн. Загалом сума занижених зобов’язань вимірюється десятками мільйонів гривень, що стало підставою для винесення податкових повідомлень-рішень.

Наприкінці березня 2024 року Карпатський НПП подав свої заперечення на акти перевірок, однак податківці визнали їх необґрунтованими. Вже 17 квітня Головне управління ДПС в Івано-Франківській області ухвалило чотири окремі податкові повідомлення-рішення, які передбачали багатомільйонні донарахування та застосування багатотисячних штрафних санкцій. Це призвело до подання адміністративного позову до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з вимогою – визнати рішення податківців протиправними.

Підставою позову стала незгода з розміром податкових зобов’язань із земельного податку з юридичних осіб. Позиція Парку ґрунтувалася на положеннях Податкового кодексу: на думку Карпатського НПП, норми ПК передбачають застосування ставки земельного податку для лісових земель у розмірі не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по області. При цьому ключовим аргументом було те, що ставка податку має визначатися з урахуванням класифікації земельних угідь як лісових, а не залежно від цільового призначення земельної ділянки як такої.

КАС ВС: ставка залежить від цільового призначення

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що землі, які перебувають у користуванні національного природного парку, підлягають оподаткуванню земельним податком у загальному порядку за ставками, встановленими рішеннями місцевих рад. Суд підкреслив: визначальним критерієм для встановлення ставки земельного податку є цільове призначення земельної ділянки, зафіксоване у документації із землеустрою та відомостях Державного земельного кадастру, а не фактичний склад земельних угідь.

Апеляційний суд підтримав ці висновки, додатково звернувши увагу суттєвий факт: на момент виникнення спірних правовідносин ніяких законодавчих змін щодо спеціального режиму оподаткування земель природно-заповідного фонду не було ухвалено.  Крім того, апеляційна інстанція врахувала усталену практику Верховного Суду, згідно з якою встановлення місцевих податків і зборів належить до компетенції органів місцевого самоврядування, а податкові органи зобов’язані застосовувати чинні нормативно-правові акти таких органів у межах наданих повноважень.

Не погодившись із таким рішенням, Карпатський НПП звернувся до Верховного Суду: у касаційній скарзі скаржник наполягав на тому, що визначальним при обчисленні земельного податку має бути склад земельних угідь, а не цільове призначення ділянки. Майже 91 відсоток території Парку вкрито лісами, які за класифікацією видів земельних угідь віднесені до групи «ліси та інші лісовкриті землі». На думку позивача, ставка податку має становити не більше 0,1 відсотка, оскільки поняття «лісові землі» у Податковому кодексі є видом угідь, а не цільового призначення.

Також Карпатський НПП посилався на презумпцію правомірності рішень платника податків, закріплену у Податковому кодексі, а також на неоднозначність тлумачення норм щодо оподаткування лісових земель. У зв’язку з цим позивач просив Верховний Суд відступити від попередніх висновків, зроблених у справах щодо місцевих податків, і сформувати нову правову позицію, яка б враховувала класифікацію угідь.

Аналізуючи матеріали справи, КАС ВС дійшов до висновку: «Спір між сторонами фактично виник стосовно того, чи може бути до земельних ділянок категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення застосовані ставки податку, визначені для лісових земель, якщо такі земельні ділянки за видом земельних угідь є лісовими. Суди попередніх інстанцій правильно виснували, що визначальним для застосування ставки земельного податку у спірному випадку є категорія та цільове призначення земельної ділянки».

Залишаючи касаційну скаргу Карпатського НПП без задоволення, КАС ВС наголосив: паркові ділянки мають код цільового призначення 04.03 («для збереження та використання національних природних парків») і належать до категорії земель природно-заповідного фонду. Відповідно, вони підлягають оподаткуванню за ставками, встановленими рішеннями місцевих рад. Використання ставки 0,1 відсотка, передбаченої для лісових земель, у цьому випадку є неправомірним. Адже законодавство чітко розмежовує поняття «лісові землі» як вид угідь і «землі природно-заповідного фонду» як вид цільового призначення.

Верховний Суд фактично закріпив підхід, за яким ставки земельного податку визначаються виключно за цільовим призначенням ділянки, незалежно від складу угідь. Це означає, що установи природно-заповідного фонду не можуть автоматично застосовувати пільгову ставку 0,1 відсотка для лісових земель, навіть якщо їх територія майже повністю вкрита лісами.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.