КАС ВС просить Велику Палату відступити від висновку про правила нарахування суддівської винагороди

Касаційний адміністративний суд передав  на розгляд Великої палати ВС справу №520/26972/24,  ключовим питанням в якій є правомірність нарахування і виплати позивачці у спірний період суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з установленого законами України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

КАС ВС вважає, що існують обґрунтовані підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, у частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, установленого законами про Державний бюджет України.

Такий відступ зумовлений необхідністю забезпечення узгодженого застосування положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також гарантій незалежності суддів у частині стабільності та незмінності їх матеріального забезпечення.

Нагадаємо, що  у названій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Такий висновок обумовлений тим, що законами про Державний бюджет України на 2023 та 2024 роки поряд із прожитковим мінімумом для працездатних осіб законодавець прямо визначив грошовий розмір прожиткового мінімуму, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установивши його на рівні 2102 грн.

Велика Палата виходила з того, що зазначені приписи законів про Державний бюджет України є чинними, не визнані неконституційними та підлягають застосуванню судами. При цьому встановлення такого показника не означає запровадження нової розрахункової величини, відмінної від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законодавством.

Натомість законодавець, реалізуючи свої повноваження щодо визначення бюджетних показників, визначив грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для обчислення базового розміру посадового окладу судді.

КАС ВС  зазначає, що висновки Великої Палати у справі №240/9028/24 сформовано без їх фактичної проєкції на конкретні числові показники базового розміру посадового окладу судді, що відобразило б наслідок його застосування. Адже фактично законодавець без належного обґрунтування «заморозив» цей показник на рівні 2021 року для окремої професійної групи, що створило ситуацію, коли для одних правовідносин застосовується актуалізований прожитковий мінімум, а для інших - штучно занижений (незмінний).

Водночас КАС ВС підкреслює, що конституційний припис щодо делегування повноваження щодо встановлення розміру суддівської винагороди виключно спеціальним законом про судоустрій покликаний унеможливити свавільне зниження фінансування діяльності суддів.

Тому такі законодавчі зміни, запроваджені законами про Державний бюджет на відповідний рік, є втручанням у площину конституційної гарантії суддівської незалежності.

Отже, Закон України «Про судоустрій та статус суддів» є єдиним нормативно-правовим актом, який виконує регулятивну та розрахункову функції, наповнюючи наведену конституційну гарантію конкретним змістом.

Саме прив`язка до єдиного показника прожиткового мінімуму дозволяє судовій винагороді автоматично корегуватися відповідно до економічної ситуації без зміни тексту закону та унеможливлює вплив на розмір суддівської винагороди будь-якими іншими актами.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, установлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Враховуючи, що встановлення законом про Державний бюджет України спеціального (відмінного від загального) показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, фактично призводить до зміни механізму обчислення суддівської винагороди, визначеного статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», такий підхід суперечить правовим висновкам Конституційного Суду України, оскільки фактично змінює регулювання, установлене спеціальним законом, без внесення до нього відповідних змін.

КАС ВС дійшов висновку, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, була сформульована в межах оцінки лише питання застосування встановленого законами про Державний бюджет України показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, без комплексного аналізу співвідношення такого регулювання з приписами інших норм.

Суд принагідно зазначає, що в розділі G «Конституційний контроль» Доповіді Європейської Комісії «За демократію через право» Ради Європи «Оновлений контрольний перелік з питань верховенства права» (The updated rule of law checklist), прийнятій Венеційською комісією на її 145-му пленарному засіданні (Венеція, 12-13 грудня 2025 року), наголошено на обов`язку законодавчого органу дотримуватися рішень органу конституційної юрисдикції.

Зокрема, у пункті 149 цієї доповіді наведено два основні аспекти:

1) під час прийняття законів або внесення змін до законодавства законодавчий орган зобов`язаний враховувати рішення Конституційного Суду та не може їх ігнорувати;

2) у разі визнання закону неконституційним це унеможливлює прийняття законодавчим органом нового закону з ідентичним змістом до того, який був визнаний неконституційним.

Наведені підходи мають істотне значення для оцінки правомірності встановлення законами про Державний бюджет України показників, які впливають на елементи правового регулювання, визначені спеціальними законами, зокрема щодо механізму обчислення суддівської винагороди.

У постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 Велика Палата надала оцінку виключно питанню застосування встановленого законами про Державний бюджет України розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Однак питання про те, чи можуть норми законів про Державний бюджет України змінювати або впливати на механізм визначення суддівської винагороди, установлений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», предметом безпосереднього аналізу Великої Палати в цій постанові не було.

Іншими словами, Велика Палата не досліджувала питання співвідношення загального та спеціального правового регулювання в цій сфері, не ставила під сумнів правову самостійність Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у визначенні розміру суддівської винагороди та не оцінювала, чи може застосування «спеціального» показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України, змінювати або модифікувати порядок її визначення, передбачений спеціальним законом.

Водночас сформульовані в зазначеній постанові висновки фактично ґрунтуються на спрощеному розумінні правової природи прожиткового мінімуму як універсальної розрахункової величини, без урахування його сутності як базового соціального стандарту, що має визначатися за об`єктивними економічними критеріями та застосовуватися у єдиному, уніфікованому значенні. Такий підхід призводить до фактичного ототожнення різних за змістом показників прожиткового мінімуму та ігнорує недопустимість його трансформації у фіксовану розрахункову величину, відірвану від реальних соціально-економічних умов.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що постановою від 23.01.2026 №4 Пленум Верховного Суду постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п`ятого частини першої статті 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», абзацу 5 частини першої статті 7 Закону України від 19.11.2024 №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якими встановлено з 1 січня відповідного календарного року прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.

Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.

Гарантії незалежності суддів (у частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової гілки влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших гілок влади, так й інших представників судової гілки влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової гілки влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).

Також Верховний Суд зазначає, що за результатами XX чергового з`їзду суддів України (10- 12 березня 2026 року, м. Київ) було прийнято рішення «Щодо стану незалежності суддів у контексті виконання Дорожньої карти з питань верховенства права, Плану для Ukraine Facility та євроінтеграційного курсу України», яким, зокрема, вирішено звернутися до Верховної Ради України та суб`єктів законодавчої ініціативи щодо недопустимості звуження гарантій незалежності суддів, а також застосування в законах про Державний бюджет України окремого (заниженого) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що використовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Наведене вище свідчить про наявність системної правової проблеми, що потребує іншого підходу до тлумачення та застосування відповідних норм права.

Автор: Тарас Лученко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.