ЄСПЛ не побачив дискримінації у різних правилах лікарняних для самозайнятих і найманих працівників
Європейський суд з прав людини у рішенні від 19 травня 2026 року у справі Stanković v. Bosnia and Herzegovina підтвердив, що відмінності у соціальному страхуванні між самозайнятими особами та найманими працівниками можуть бути виправданими і не порушують заборону дискримінації.
За даними справи, самозайнята юристка, застрахована в системі обов’язкового медичного страхування, звернулася до Фонду медичного страхування Республіки Сербської з вимогою виплатити компенсацію заробітної плати за період тимчасової непрацездатності у зв’язку з вагітністю. Вона просила виплатити 1 401,18 конвертованих марок (приблизно 717 євро) за період з 1 травня по 4 липня 2019 року. Однак Фонд відмовив, зазначивши, що таке право передбачене лише для застрахованих працівників, але не для самозайнятих осіб.
Заявниця стверджувала, що зазнала дискримінації через свій професійний статус самозайнятої особи. Вона наголошувала, що як самозайнята юристка була зобов’язана сплачувати щомісячні внески на медичне страхування на основі середньої валової заробітної плати в Республіці Сербській, незалежно від її фактичного доходу, який міг бути нижчим.
Попри регулярну сплату внесків, їй було відмовлено у праві на одну з базових виплат, передбачених Законом про медичне страхування 1999 року — компенсацію заробітної плати у період тимчасової непрацездатності.
Натомість Уряд заперечував наявність дискримінації, зазначаючи, що правове регулювання працівників і самозайнятих осіб є різним. Зокрема, права найманих працівників визначаються Законом про працю, тоді як діяльність осіб вільних професій регулюється спеціальним законодавством. Крім того, внески на медичне страхування для працівників безпосередньо пов’язані із заробітною платою і сплачуються роботодавцем, тоді як для самозайнятих осіб держава встановлює іншу базу нарахування, зважаючи на специфіку їхньої економічної діяльності.
Уряд підкреслив, що через ці відмінності самозайняті особи та наймані працівники не перебувають у подібному правовому становищі, а отже порівняння цих груп є некоректним для цілей встановлення дискримінації.
Рішення адміністративних органів було підтверджене судами на національному рівні, включно з Конституційним Судом, який не встановив ознак дискримінації, вказавши на відмінності у правовому статусі цих категорій застрахованих осіб.
Мотиви з яких виходив ЄСПЛ
Розглядаючи справу, Європейський суд з прав людини зазначив, що спір стосувався різного підходу за Законом про медичне страхування 1999 року, який діяв на момент подій, до самозайнятих осіб і найманих працівників у питанні права на компенсацію заробітної плати під час тимчасової непрацездатності.
Заявниця вимагала отримання такої виплати за період лікарняного, пов’язаного з вагітністю, упродовж якого вона фактично не могла здійснювати професійну діяльність. Водночас Суд зауважив, що саме право на компенсацію не було прив’язане виключно до вагітності, а могло виникати з різних підстав тимчасової непрацездатності.
ЄСПЛ дійшов висновку, що різниця у ставленні в даній справі ґрунтувалася на «іншому статусі» заявниці у розумінні заборони дискримінації, передбаченої статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції.
Суд звернув увагу, що наймані працівники та самозайняті особи функціонують у різних правових та економічних умовах. Працівники отримують гарантовану заробітну плату та мають право на її компенсацію у разі тимчасової непрацездатності відповідно до трудового законодавства. Крім того, їхні страхові внески прив’язані до фактичної заробітної плати, а період перших 30 днів лікарняного, як правило, покривається роботодавцем.
Натомість самозайняті особи не перебувають у трудових відносинах і не мають роботодавця, а отже самостійно несуть фінансові ризики періодів непрацездатності. Відмінною є також база нарахування страхових внесків, що, на думку Суду, підтверджує різний характер цих категорій застрахованих осіб. Суд підкреслив, що у сфері соціальної та економічної політики держава користується широкими межами розсуду, а оцінка таких моделей організації соціального страхування значною мірою належить національному законодавцю.
Також ЄСПЛ звернув увагу, що нове законодавство, ухвалене у 2022 році, вже усунуло різницю між цими категоріями та передбачило рівне право на компенсацію тимчасової непрацездатності як для найманих працівників, так і для самозайнятих осіб.
З огляду на це ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця не довела перебування у суттєво подібній ситуації з найманими працівниками, а отже різниця у ставленні не може розцінюватися як дискримінаційна.
Відповідно, Суд встановив відсутність порушення статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції.
У цій справі суд підтвердив, що різниця у підходах до соціального страхування самозайнятих осіб і найманих працівників сама по собі не є ознакою дискримінації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
