ЄСПЛ проти надмірної застави: чому суд має враховувати реальні статки підозрюваного
В українській антикорупційній системі питання застосування запобіжних заходів дедалі частіше стає точкою напруги між гарантіями презумпції невинуватості та підходами сторони обвинувачення щодо забезпечення процесуальної поведінки підозрюваного. Саме тому рішення Вищого антикорупційного суду набувають не лише індивідуального, а вже системного значення.
В одній із нещодавно розглянутих справ Вищий антикорупційний суд України ухвалив рішення про зміну запобіжного заходу із застави на тримання під вартою, мотивуючи це, зокрема, неможливістю виконання попередньої ухвали через фінансову неспроможність особи внести визначений розмір застави.
Це вчергове демонструє підхід антикорупційної вертикалі до визначення розміру застави, який, часто не враховує реальні майнові можливості підозрюваного. Це, своєю чергою, піднімає питання пропорційності запобіжного заходу та його відповідності практиці Європейського суду з прав людини щодо недопущення фактичного карального характеру застави.
Ухвалюючи рішення про зміну запобіжного заходу на тримання під вартою ВАКС виходив із процесуальної необхідності забезпечити належну поведінку підозрюваного та мінімізувати ризики ухилення від правосуддя. Водночас аргументація щодо переходу до тримання під вартою через невиконання умов застави фактично знову відкриває питання про межі допустимого державного примусу на стадії досудового розслідування.
Підозрюваному у легалізації майна, одержаного злочинним шляхом судом була визначена застава в розмірі 20 мільйонів гривень. На момент останнього засідання підозрюваний вніс лише 1 мільйон 40 тисяч гривень.
Сторона захисту надала суду великий перелік доказів добросовісності. Підозрюваний активно намагався продати власне майно зі значною знижкою від ринкової вартості. На підтвердження реальних намірів було долучено листування з потенційними покупцями. Крім того, підозрюваний належним чином виконував усі процесуальні обов’язки: носив електронний засіб контролю, з’являвся на всі виклики у цій та інших справах.
Попри це, прокурор наполягав на зміні заходу на арешт, аргументуючи це тим, що підозрюваний нібито має доступ до значних фінансових ресурсів, виходячи з розрахунків обвинувачення.
Найбільш цікавою видається позиція прокурора щодо обґрунтування ризиків не фактичною поведінкою підозрюваного, а загальними припущеннями. Прокурор зазначив, що виконання обов’язків на стадії розслідування має декларативний характер, оскільки після вироків фігуранти часто зникають.
Вищий антикорупційний суд України ухвалив рішення про взяття підозрюваного під варту безпосередньо в залі суду, визначивши альтернативу у вигляді застави в розмірі 15 мільйонів гривень.
Формально таке рішення виглядає як спроба знайти компроміс між позицією обвинувачення та правом підозрюваного на альтернативний запобіжний захід.
Однак якщо попередньо визначена застава у 20 мільйонів гривень виявилася для підозрюваного фактично непосильною, то навіть зменшення суми до 15 мільйонів не обов’язково створює реальну можливість для звільнення з-під варти, особливо в умовах термінового продажу активів або обмеженого доступу до коштів.
Додаткову увагу в цій справі привернула позиція сторони обвинувачення. Під час розгляду прокурор фактично підтвердив, що підозрюваний належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов’язки. Попри це суд усе ж застосував найсуворіший запобіжний захід — тримання під вартою.
Така практика може свідчити про посилення формального підходу до інституту застави, коли ключовим критерієм стає не оцінка поведінки особи чи реальних ризиків, а сам факт невнесення повної суми застави. У такому випадку застава ризикує перетворитися з альтернативи триманню під вартою на фактичний фінансовий бар’єр для свободи.
Такий підхід суперечить ст. 5 Конвенції з захисту прав людини. Застосування арешту вимагає не абстрактного переліку ризиків, а індивідуалізованого обґрунтування.
Стандарти ЄСПЛ
Міжнародне право, зокрема рішення у справах Alperin v. Ukraine та Bluks Savickis v. Latvia, встановлює чітку вимогу: розмір застави повинен визначатися з посиланням на активи обвинуваченого та його реальні можливості.
У справі «Альперін проти України» ЄСПЛ наголосив, що застава має бути пропорційною та реально досяжною. Сума повинна оцінюватися за ступенем впевненості, що перспектива втрати цих коштів буде достатнім стримуючим фактором для запобігання втечі.
У справі «Блукс Савіцкіс проти Латвії» суд підкреслив, що органи влади повинні приділяти визначенню розміру застави таку ж увагу, як і самій доцільності тримання під вартою. Суд визнав порушення статті 5 Конвенції, оскільки національні суди не доклали зусиль для визначення відповідного рівня застави, враховуючи обмежені ресурси сім'ї підозрюваного.
У випадку, що розглядаємо, ВАКС, хоч і зменшив суму до 15 мільйонів гривень, проте не надав індивідуалізованого обґрунтування, чому саме ця цифра є помірною для особи, яка не змогла акумулювати навіть 2 мільйони протягом тривалого часу.
Якщо підозрюваний протягом тривалого часу демонстрував зразкову поведінку, підстава для його затримання через несплату грошей виглядає як покарання за відсутність коштів, а не захід безпеки.
Встановлення застави у 15 млн грн для особи, яка продемонструвала фінансові труднощі, перетворює цей захід на суто формальний, що прямо суперечить практиці ЄСПЛ. Якщо застава стає інструментом безальтернативного позбавлення свободи, то право на свободу в Україні стає невід’ємним лише для тих, хто має миттєву ліквідність у мільйонних розмірах.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
