Верховний Суд дозволив стягнути з керівника понад 1,6 млн грн за незаконне звільнення директора управління

У постанові від 19 травня 2026 року у справі № 317/7065/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув питання регресного стягнення з посадової особи шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням працівника.

Після поновлення працівників на роботі роботодавці дедалі частіше намагаються у порядку регресу повернути кошти, виплачені через незаконне звільнення, з посадовців, які підписували відповідні накази. У таких спорах ключовим стає не лише факт незаконного звільнення, а й питання, чи може підприємство перекласти ці витрати на посадову особу, яка підписала відповідний наказ.

Обставини справи

У грудні 2023 року акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до колишнього президента товариства про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу. Підприємство зазначало, що рішенням районного суду було визнано незаконним та скасовано наказ президента товариства про звільнення директора управління закупівель, поновлено працівника на роботі та стягнуто з товариства середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням суд також стягнув із підприємства витрати на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд залишив ці рішення без змін. Після цього товариство здійснило відповідні виплати працівнику та вказало, що шкода, завдана незаконним звільненням, становить 1 626 732,90 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу суму виплаченого середнього заробітку, судові витрати, судовий збір та компенсацію за щорічну відпустку за час вимушеного прогулу.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Апеляційний суд зазначив, що саме відповідач як президент товариства підписав наказ про звільнення, який надалі був визнаний незаконним, а тому має нести відповідальність за збитки, понесені підприємством.

У касаційній скарзі представник відповідача стверджував, що право регресної вимоги у підприємства не виникло на момент подання позову, а також наполягав, що відповідач не є службовою особою у розумінні статті 237 КЗпП України. Крім того, заявник вважав безпідставним стягнення витрат на правничу допомогу, судового збору та компенсації відпустки.

Позиція Верховного Суду

ВС вказав, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Також у статті 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Такий обов’язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Якщо працівника незаконно звільнили або перевели на іншу роботу, або не виконали рішення про його поновлення, винні службові особи несуть повну матеріальну відповідальність. Такі особи повинні відшкодувати підприємству витрати, пов’язані з виплатою працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в зарплаті за нижчеоплачувану роботу. Відповідальність настає за будь-яке порушення закону, а не лише у випадках очевидного або грубого порушення.

Суд наголосив, що відповідно до трудового законодавства обов’язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству через незаконне звільнення або переведення працівника, покладається на винних службових осіб, за наказом чи розпорядженням яких було допущено порушення закону.

Також ВС звернув увагу, що чинне законодавство не ставить відповідальність службової особи за незаконне звільнення працівника у залежність від того, чи продовжує така особа обіймати посаду.

Суд встановив, що наказ про звільнення директора управління закупівель був підписаний саме президентом товариства в межах його повноважень, передбачених установчими документами та посадовою інструкцією.

Керівник підприємства відповідно до покладених на нього повноважень здійснив організаційно-розпорядчі функції та прийняв наказ, який у подальшому був оскаржений у суді та визнаний незаконним із покладенням на підприємство фінансових зобов’язань у вигляді виплат на користь працівника.

Суд дійшов висновку, що це спростовує доводи касаційної скарги про те, що відповідач не є службовою особою, винною у незаконному звільненні працівника.

Щодо складу шкоди Верховний Суд зазначив, що посилання представника відповідача на безпідставність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судового збору та компенсації за відпустку є безпідставними, оскільки зазначені судові витрати стягнуті рішенням суду у справі про поновлення на роботі, а компенсація за щорічну основну відпустку за час вимушеного прогулу пов’язана з незаконним звільненням працівника.

ВС також відхилив доводи про передчасність позову та відсутність права регресної вимоги. Суд зазначив, що товариство вживало всіх заходів для виконання рішення, депонувало кошти в касі підприємства та повідомляло працівника про можливість їх отримання.

Суд нагадав правовий висновок Верховного Суду, відповідно до якого перебіг строку звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочинається з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику.

ВС вказав, що у квітні 2024 року в процесі виконавчого провадження позивач виплатив незаконно звільненому працівнику належні виплати, отже доводи касаційної скарги про те, що у позивача не виникло право вимоги матеріальної шкоди в порядку регресу та про відсутність у позивача порушеного права є безпідставними.

Керуючись вищевикладеним, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та підтвердив законність стягнення з президента товариства понад 1,6 млн грн шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням працівника.

Отже, Суд підтвердив, що службова особа, яка підписала незаконний наказ про звільнення, може нести повну матеріальну відповідальність не лише за суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а й за інші витрати підприємства, безпосередньо пов’язані з незаконним звільненням та виконанням судового рішення про поновлення працівника на роботі.

Читайте додатково матеріал «Судово-юридичної газети» про воєнний стан і скорочення працівників — які правила мають знати роботодавці у 2026 році.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.