Верховний Суд пояснив, чому боржники не можуть зняти старі арешти через звичайний позов

Інститут захисту права власності, гарантований Конституцією України, нерідко стикається з жорсткими процедурними межами процесуального законодавства. Однією з найбільш поширених проблем залишається зняття арештів, накладених у межах виконавчих проваджень, які були завершені або фактично припинені багато років тому.

Ускладнюють цю проблему ситуації, коли архівні матеріали органів державної виконавчої служби вже знищені відповідно до строків зберігання, а в автоматизованих реєстрах відсутня актуальна інформація про підстави накладення арешту. У результаті власники нерухомості або іншого майна стикаються з ситуацією, коли обмеження продовжує існувати юридично, хоча саме виконавче провадження давно втратило актуальність.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив Постанову у справі № 606/1141/25, яка дає відповідь на питання: чи може особа, яка була боржником, ініціювати позовне провадження для звільнення свого майна з-під арешту, чи вона обмежена виключно інструментами судового контролю за виконанням рішень?

Історія справи

Спір розпочався ще у 2005 році, коли Апеляційний суд м. Києва видав виконавчий лист про стягнення з боржника 100 000 грн моральної шкоди. У 2006 році державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника, а у  2010 році провадження було закінчено, оскільки боржник відбував покарання у місцях позбавлення волі. І лише в жовтні 2024 року борг було повністю сплачено, а провадження — остаточно закрито.

Проблема виникла через те, що арешт, накладений у 2006 році, залишився в Єдиному реєстрі заборон відчуження, але не був перенесений до сучасної Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП).

Державний нотаріус відмовив у знятті обтяження, посилаючись на відсутність підстав у профільному законі. Це змусило боржника звернутися до суду з позовом про скасування арешту, спираючись на норми Цивільного кодексу щодо захисту права власності (ст. 316-391 ЦК України).

Суд першої інстанції відмовив у позові, назвавши відповідачів, а саме ДВС та нотаріальну контору, неналежними. Апеляційний суд взагалі скасував рішення та закрив провадження у справі, вказавши, що ця справа не підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Рішення Верховного Суду

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, підтримав саме позицію апеляції. Головним мотивом стало розмежування правового статусу учасників процесу та відповідних їм способів захисту.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», право на позов про зняття арешту має лише особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржнику

Якщо особа — власник майна, яке помилково арештували за чужі борги, вона може звернутися до суду з позовом.

Якщо особа — боржник, її інструментарій обмежений Розділом VII ЦПК України — тобто поданням скарги на дії чи бездіяльність виконавця у порядку судового контролю.

Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Отже, будь-які претензії боржника щодо того, що виконавець після оплати боргу не зняв арешт, повинні розглядатися саме тим судом, який видав виконавчий документ, і саме в межах процедури оскарження дій виконавця.

Колегія суддів дійшла висновку, що боржник обрав неналежний процесуальний спосіб захисту своїх прав. Позовне провадження застосовується у випадках наявності спору про право між рівними суб’єктами цивільних правовідносин. Натомість у спорах щодо арештів, накладених у межах виконавчого провадження, орган державної виконавчої служби реалізує публічно-владні функції з примусового виконання судових рішень.

Саме тому, як зазначив Верховний Суд, такі питання повинні вирішуватися у спеціальному процесуальному порядку — шляхом оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, а не через подання окремого цивільного позову.

Посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд вказав, що провадження підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт неможливості зняти арешт через нотаріуса або відсутність архівних матеріалів ДВС у зв’язку із завершенням строків їх зберігання не змінює процесуального статусу особи як боржника. Відтак це не надає права використовувати позовне провадження як альтернативний механізм замість передбаченої законом процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

Належний спосіб захисту

Навіть у спорах, пов’язаних із захистом права власності, вирішальне значення має правильний вибір процесуального механізму.

Боржник у виконавчому провадженні не може використовувати позов про зняття арешту як універсальний спосіб захисту своїх прав.

Якщо арешт накладений у межах провадження, де особа має статус боржника, звернення до суду із позовом про зняття арешту призведе до закриття провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК — як такого, що не підлягає розгляду в порядку цивільного позовного судочинства.

Верховний Суд зазначив, що навіть завершення виконавчого провадження або знищення архівних матеріалів ДВС не створює для боржника права змінювати процесуальний порядок захисту. Належним способом залишається подання скарги на бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК.

Таку скаргу має розглядати саме той суд, який видав виконавчий документ. У цій справі — Апеляційний суд міста Києва, який у 2005 році розглядав справу як суд першої інстанції, а не суд за місцезнаходженням майна у межах загального позовного провадження.

У справах щодо незняття арешту механізм виглядає так:

• Заявник звертається до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.
• Предмет скарги — невчинення виконавцем дій щодо зняття арешту після завершення або фактичного припинення виконавчого провадження.
• Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
• Суд перевіряє не «спір про право власності», а законність поведінки органу ДВС у межах виконавчого провадження.

Тобто процесуально це зовсім інший механізм, ніж цивільний позов. У такій процедурі немає позивача і відповідача у звичному розумінні. Натомість є заявник, державний виконавець та інші учасники виконавчого провадження, а суд розглядає питання виключно у межах контролю за виконанням судового рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.