Держава конфіскувала кошти, а потім змусила виплачувати компенсацію: ЄСПЛ побачив порушення

Практика Європейського суду з прав людини у справах про втручання у право власності виходить із необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами держави та правами особи. Навіть у випадках, коли йдеться про боротьбу з корупцією, відшкодування збитків державі чи конфіскацію незаконно отриманих доходів, застосовані заходи не повинні покладати на особу «надмірний індивідуальний тягар». Саме оцінка пропорційності такого втручання є одним із ключових критеріїв відповідності статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні у справі FLORIO AND BASSIGNANA v. Italy ЄСПЛ проаналізував ситуацію, коли щодо заявників одночасно були застосовані конфіскація у кримінальному провадженні та обов’язок компенсувати державі завдані збитки у провадженні Рахункової палати. Суд звернув увагу, що хоча поєднання каральних і компенсаційних заходів саме по собі не суперечить Конвенції, національні органи повинні оцінювати їхній сукупний ефект і не допускати фактичного подвійного стягнення одних і тих самих сум.

Обставини справи

Заявники, Mario Emanuele Florio, Monica Florio, Salvatore Florio (заява № 34324/15) та Luigi Bassignana (заява № 65192/16), є громадянами Італії, які народилися відповідно у 1941, 1971, 1973 та 1959 роках і проживають у містах Турін (Італія) та Аоста (Італія).

Заява № 34324/15

Заявників було обвинувачено у створенні злочинного угруповання, корупції та шахрайстві. Зокрема, їм інкримінували участь у схемі, яку в період з 1997 по 2005 роки організував прокурор, за якою група бухгалтерів надавала необґрунтовані консультаційні послуги прокуратурі.

18 січня 2010 року суддя з попереднього розслідування в Мілані засудив Mario Emanuele Florio до двох років і шести місяців позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання. Monica Florio та Salvatore Florio отримали умовні покарання у вигляді одного року та шести місяців позбавлення волі.

Суддя також ухвалив рішення про конфіскацію майна заявників на суму, що дорівнює доходам від злочинів, пов’язаних з корупцією та шахрайством, та зобов’язав заявників відшкодувати органам влади завдані збитки.

Остаточний розмір збитків мав бути визначений у подальшому цивільному судовому провадженні.

За результатами розгляду апеляційної скарги заявників було зменшено їхні терміни відбування покарання, але інші аспекти рішення суду першої інстанції залишено без змін. Касаційну скаргу визнано неприйнятною.

На вимогу прокуратури голова регіонального відділення Рахункової палати 9 березня 2010 року ухвалив постанову про арешт майна заявників. 14 червня 2012 року ця палата постановила, що відповідальність заявників було встановлено, і зобов’язала їх виплатити Міністерству юстиції суму. Зрештою воно постановило, що заявники – разом із відповідним прокурором та секретарем з його офісу – мають виплатити суму, еквівалентну тим коштам, які вони отримали від прокуратури, як відшкодування матеріальної шкоди.

Заявники подали апеляцію. 19 червня 2014 року Перша центральна апеляційна судова палата Рахункової палати повністю підтвердила рішення регіонального відділення.

Підкреслюючи відмінності між кримінальним та компенсаційним провадженнями, Апеляційна палата дійшла висновку, що конфіскація в межах кримінального провадження мала на меті покарання і, з цієї причини, конфісковані суми не можуть бути вирахувані з суми відшкодування в межах компенсаційного провадження.

Заява № 65192/16

Luigi Bassignana, колишній державний службовець долини Аости, брав участь у відборі компаній для проведення екстрених державних реконструкційних робіт після повеней 2000 року. Його поведінка під час відбору призвела до дисциплінарного провадження та подальшого відсторонення від виконання обов’язків. Він подав у відставку 27 жовтня 2008 року. У межах кримінального провадження, порушеного місцевою прокуратурою, заявника звинуватили в отриманні неправомірної вимоги за укладення контрактів на виконання робіт з певними приватними компаніями.

У 2006 році він уклав позасудову мирову угоду з органом місцевого самоврядування, яка передбачала компенсацію за моральну шкоду та шкоду репутації, а також відшкодування витрат і видатків органів влади.

4 квітня 2006 року слідчий суддя засудив заявника до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 11 місяців і 10 днів із застосуванням умовного звільнення від відбування покарання, а також постановив конфіскацію доходів, одержаних унаслідок отримання неправомірної вигоди. Рішення набрало законної сили після відхилення Касаційним судом скарги заявника.

14 червня 2012 року Федеральний кримінальний суд Швейцарії визнав заявника винним у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, за повторне інвестування коштів, здобутих унаслідок отримання неправомірної вигоди. Суд призначив йому покарання у виді позбавлення волі строком на 10 днів із застосуванням умовного звільнення від відбування покарання, яке підлягало сукупному зарахуванню з покаранням, призначеним слідчим суддею в Італії.

Крім того, суд постановив конфіскацію грошових коштів, розміщених заявником на банківському рахунку в банку «Julius Baer» – тому самому рахунку, який був предметом конфіскації за рішенням італійського суду, – та скасував арешт щодо решти сум. Встановивши, що ці кошти є доходами, отриманими внаслідок окремих епізодів отримання неправомірної вигоди, вчинених в Італії, швейцарський суд зазначив, що така конфіскація не підлягає додаванню до конфіскації у розмірі 400 000 євро (EUR), призначеної італійськими органами, що будь-яке сумування має бути виключене, а доходи від отримання неправомірної вигоди підлягають поверненню до Італії.

Тим часом в Італії 18 червня 2008 року прокуратура ініціювала відкриття провадження проти заявника в регіональному відділенні Рахункової палати, вимагаючи відшкодування на користь регіону збитків, заподіяних злочинними діями заявника, які описано вище. При цьому вона визнала, що відшкодування немайнової та репутаційної шкоди вже було здійснено, у зв’язку з чим обмежила свої вимоги відшкодуванням майнової шкоди.

Рішенням від 12 грудня 2008 року регіональна палата Рахункової палати зобов’язала заявника відшкодувати шкоду та сплатити судові витрати, а також встановила, що органи влади зазнали шкоди, еквівалентної сумі отриманих заявником неправомірної вигоди, оскільки практика свідчить, що компанії зазвичай перекладають такі витрати на органи влади шляхом підвищення вартості своїх послуг.

Як заявник, так і прокуратура оскаржили це рішення.

Рішенням від 2 липня 2015 року Друга центральна апеляційна судова палата Рахункової палати задовольнила апеляційну скаргу прокуратури та відхилила апеляційну скаргу заявника, що змінило його покарання йому на шкоду. Суд також відхилив прохання заявника про вирахування конфіскованих сум із суми компенсації, що підлягає виплаті, визнавши, що ці два заходи не мають однакового характеру. Мета конфіскації полягала у покаранні, тоді як компенсація призначалася для відшкодування збитків органам влади.

Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції заявники стверджували, що втручання у їхнє право власності було непропорційним, зокрема з огляду на сукупний ефект заходу конфіскації в межах кримінального провадження та рішення Рахункової палати про сплату компенсації.

Оцінка ЄСПЛ

Насамперед, з огляду на схожий предмет заяв, Суд визнав за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

Суд зауважив, що рішення Рахункової палати мали належне правове підґрунтя, а саме загальні норми, які передбачають обов’язок відшкодування шкоди, завданої протиправними діями. Отже, ці рішення були «передбачені законом», як того вимагає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що зазначені компенсаційні заходи також мали законну мету, оскільки були спрямовані на відшкодування шкоди, завданої органам влади внаслідок протиправних дій. Вони мали окрему мету, відмінну від мети конфіскації, яка, відповідно до судової практики, застосовної на момент подій, була спрямована на відновлення фінансового становища, що існувало до вчинення правопорушення. Той факт, що практика Касаційного Суду з цього питання згодом зазнала змін, не мав значення для розгляду цієї справи.

Щодо пропорційності цього заходу, Рахункова палата відхилила прохання заявників про вирахування сум, раніше конфіскованих кримінальними судами, із суми відшкодування, до виплати якої їх було засуджено. З цього слідувало, що сукупний ефект конфіскації та компенсаційних заходів дозволив Державі загалом стягнути суму, яка значно перевищує розмір шкоди, завданої відповідним органам влади. За таких обставин Суд наголосив, що оскаржувані заходи суттєво перевищили межі необхідного для відшкодування шкоди.

ЄСПЛ нагадав, що Конвенція не забороняє поєднання відновлювальних (компенсаційних) і каральних заходів. Однак у цій справі конфіскація була спрямована не лише на покарання заявників, а й на відновлення фінансового становища, що існувало до вчинення ними правопорушень, шляхом позбавлення їх незаконно отриманих доходів. У підсумку це поставило заявників у гірше становище, ніж те, в якому вони перебували до вчинення правопорушень. Таким чином, поєднання двох заходів перевищило межі необхідного для досягнення відновлювальної мети конфіскації. Рахункова палата ухвалюючи рішення покликалась виключно на мету конфіскації як покарання, повністю ігноруючи її одночасну відновлювальну функцію.

Крім того, обґрунтування поєднання цих двох заходів виключно каральною метою першого з них не враховувало той факт, що кримінальні суди – роль яких полягала насамперед у покаранні і які відповідали за винесення рішень про конфіскацію – самі виключили таке поєднання. Окрім того, ЄСПЛ зазначив, що національні органи влади мали оцінити сукупний ефект двох заходів з урахуванням подвійної правової природи конфіскації.

У будь-якому разі ці міркування відповідали рішенню слідчого судді Мілана, згідно з яким слід уникати будь-яких поєднань, а також деякій відповідній національній судовій практиці. Зокрема, кримінальні суди тривалий час у своїх рішеннях не схвалювали такого поєднання, тоді як Рахункова палата, як правило, дотримувалася більш обмежувального підходу. Суд зазначив, що така різниця у підходах призводила до парадоксального результату, оскільки загальна сума, яку особа могла бути зобов’язана сплатити за результатами проваджень, залежала від послідовності здійснення цих проваджень. Якщо ж, як у цій справі, Рахункова палата ухвалювала рішення останньою, конфісковані суми не могли бути зараховані у рахунок відшкодування, і особа фактично сплачувала двічі.

З огляду на викладене ЄСПЛ встановив, що відмова зарахувати конфісковані суми у рахунок компенсації, яка підлягала сплаті, становила втручання, що поклало на заявників надмірний тягар. Національними органами не було здійснено жодної оцінки того, чи є повне поєднання цих двох заходів пропорційним поставленим цілям, а також не розглядалася можливість застосування менш обтяжливих заходів.

Відповідно було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з відсутністю оцінки пропорційності сукупного ефекту конфіскації та компенсації.

Висновок

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності). Рішення в цій справі ухвалене Палатою 5 лютого 2026 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.