Верховний Суд вирішив, що обвинувачення у колабораціонізмі не можна будувати лише на Telegram-публікаціях
В умовах війни у справах про колабораціонізм межа між припущенням і належним доказуванням напряму впливає на дотримання принципу презумпції невинуватості.
На практиці слідство часто спирається на Telegram-канали, соцмережі, скриншоти чи публікації з окупованих територій, однак питання перевірки джерела такої інформації та її достовірності досі залишаються дискусійними, через що Верховний Суд активно формує підходи до використання таких доказів у кримінальних провадженнях.
У постанові від 12 травня 2026 року у справі № 201/619/24 ККС ВС розглянув питання стандарту доказування у справах за ч. 5 ст. 111-1 КК та допустимості використання інформації з відкритих інтернет-джерел.
Обставини справи
Орган досудового розслідування обвинувачував громадянку України у добровільному зайнятті посади начальника «відділу дошкільної освіти управління освіти Адміністрації м. Маріуполя», створеної на тимчасово окупованій території Маріуполя, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК.
За версією обвинувачення, ця посада була пов’язана з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконному органі влади. На підтвердження обвинувачення сторона обвинувачення посилалася, зокрема, на публікації у Telegram-каналах, показання свідка та результати впізнання за фотознімками.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська виправдав обвинувачену, дійшовши висновку, що стороною обвинувачення не доведено ані факту існування відповідного «відділу дошкільної освіти» як незаконного органу влади з визначеними функціями, ані факту зайняття саме цієї посади обвинуваченою. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Прокурор звернувся з касаційною скаргою, вважаючи, що суди неправильно оцінили докази, не врахували показання свідка та безпідставно не надали належного значення матеріалам огляду Telegram-каналів.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Водночас презумпція невинуватості означає, що особа має бути виправданою, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Суд наголосив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин повинна виключати будь-яке інше пояснення події, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
ВС вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі докази сторони обвинувачення, допитав свідка, дослідив письмові матеріали та належним чином оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності.
Також сторона обвинувачення довела факт окупації Маріуполя та перебування обвинуваченої на окупованій території, однак не довела існування самого «відділу дошкільної освіти», наявності у нього владних та організаційно-розпорядчих функцій, а також того, що саме обвинувачена обійняла цю посаду.
Суд зазначив, що публікації у Telegram-каналах про події на окупованій території не можуть автоматично вважатися достовірними доказами, якщо неможливо перевірити, ким створені ці ресурси, хто публікує інформацію та звідки вона походить.
Докази з відкритих джерел можуть підтверджувати певні обставини, однак вони мають прийматися з високою обережністю, оскільки їх первісне джерело неможливо перевірити. Такі докази повинні підтверджуватися іншими доказами, які у сукупності створюють стійке враження про вчинення злочину та винуватість особи.
ВС вказав, що сторона обвинувачення не надала жодного доказу того, що відповідні Telegram-канали є офіційними ресурсами окупаційної адміністрації чи що інформація в них походить із перевіреного джерела. Крім того, публікації не містили посилань на першоджерело інформації.
Суд також звернув увагу, що показання свідка ґрунтувалися переважно на інформації з інтернету та слів невстановлених осіб. Свідок не був очевидцем зайняття посади, не зміг назвати конкретну посаду та не повідомив, від кого саме отримав інформацію.
Сторона обвинувачення не довела наявності у відповідної посади організаційно-розпорядчих функцій, зазначених в обвинувальному акті. Наданий стороною обвинувачення так званий закон «об образовании в ДНР» не містив таких функцій.
Окремо ВС наголосив, що сама незгода сторони обвинувачення з оцінкою доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК.
Керуючись викладеним, Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду та підтвердив виправдання обвинуваченої у справі про колабораційну діяльність.
Таким чином, Суд підтвердив, що інформація з Telegram-каналів та інших відкритих інтернет-джерел може використовуватися як доказ у кримінальному провадженні, однак лише за умови її належної верифікації та підтвердження іншими доказами.
Саме по собі посилання на публікації в соціальних мережах чи месенджерах без встановлення джерела інформації та без підтвердження інших елементів складу злочину не може забезпечити стандарт доведення вини поза розумним сумнівом у справах за ст. 111-1 КК.
Читайте також, як суди шукають обвинувачених у соцмережах та які проблеми виникають із такими доказами у справах про воєнні злочини — у матеріалі «Судово-юридичної газети».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
