ВС: власник не може зняти особу з реєстрації, якщо суд уже підтвердив її право користування житлом

У постанові від 1 квітня 2026 року у справі № 345/6105/23 Верховний Суд розглянув питання взаємодії преюдиціальних судових рішень і реєстраційних дій органів місцевого самоврядування.

Ключове питання: чи допускається зняття особи з реєстрації місця проживання за заявою власника житла, якщо суд раніше відмовив у визнанні цієї особи такою, що втратила право користування житлом.

Це питання є актуальним, оскільки після запровадження Закону № 1871-ІХ поширилися випадки зняття з реєстрації за заявою власника без вирішення питання про право користування житлом.

Обставини справи

Позивачі були зареєстровані та тривалий час проживали у житловому будинку за відповідною адресою, який належить відповідачу на праві власності. Вони зазначали, що фактично не втратили зв’язку з житлом: вели господарство, зберігали особисті речі, оплачували комунальні послуги та не мали іншого житла.

Пізніше власник будинку звернувся до органу реєстрації із заявами, на підставі яких позивачів було знято з реєстрації місця проживання.

Позивачі дізналися про це постфактум і вважали такі дії незаконними, зокрема через те, що відповідач, подаючи заяви, приховав фактичні обставини.

Водночас ще до цього суд розглядав позов власника про визнання позивачів такими, що втратили право користування житлом. Суд частково задовольнив позов лише щодо іншої особи, але відмовив у задоволенні вимог щодо позивачів, встановивши відсутність доказів їх вибуття без поважних причин та втрати інтересу до житла.

Попри це, орган реєстрації здійснив їх зняття з місця проживання.

Суд першої інстанції, а згодом і апеляційний суд, відмовили у задоволенні позову, вважаючи, що дії органу реєстрації відповідають Закону № 1871-ІХ та були здійснені на підставі заяви власника.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд нагадав загальні підходи до захисту цивільних прав.

ВС наголосив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Водночас відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

ВС вказав, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Щодо преюдиціальності

ВС пояснив: «Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами».

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

ВС наголосив, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Ключовий висновок сформульовано з урахуванням позиції Об’єднаної палати.

Суд підкреслив, що власник житла зобов'язаний утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, невласника житла, якому встановлено в судовому рішенні наявність права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права).

Законодавець не мав наміру дозволити власнику житла, за допомогою зняття з реєстрації місця проживання особи-невласника житла, «обходити» судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права.

Тому судове рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

Оцінюючи дії апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не звернув уваги на наявність рішення яким  було відмовлено у визнанні такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У зв`язку із чим дійшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, оскільки наявність судового рішення, що набрало законної сили, в якому встановлено наявність в особи права на житло (зокрема, сервітуту) та/або відмовлено у виселенні особи-невласника житла чи припинення її права, унеможливлює здійснення реєстраційної дії за заявою власника житла.

З урахуванням наведеного, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені апеляційним судом, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом, який не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, то постанову о апеляційного суду слід скасувати, а справу необхідно передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Таким чином, Верховний Суд чітко закріпив, що наявність судового рішення про збереження права користування житлом блокує можливість зняття особи з реєстрації за заявою власника. Ця позиція посилює принцип преюдиціальності та унеможливлює обхід судових рішень через адміністративні процедури, забезпечуючи реальний захист житлових прав.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.