Захист МАФів: у законопроєкті побачили ризик втручання у повноваження влади
У сучасних умовах держава має забезпечувати захист трудових прав і права на працю як основу соціальної стабільності. Водночас рішення органів влади у сферах містобудування, благоустрою та землекористування часто призводять до втрати людьми роботи або самозайнятості, особливо через демонтаж МАФів. Такі об’єкти нерідко є єдиним джерелом доходу для сімей, а їх ліквідація без оцінки наслідків для зайнятості може призводити до втрати засобів до існування та зростання безробіття.
Як писала «Судово-юридична газета», у Верховній Раді на розгляді перебуває законопроєкт №15035 щодо захисту зайнятості та самозайнятості у сфері малого підприємництва, який передбачає розширення гарантій для мікробізнесу та посилення захисту від рішень органів влади, що можуть призводити до припинення діяльності.
Йдеться про що, що демонтаж або примусове переміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності допускається виключно на підставі судового рішення.
Крім того, визнання тимчасової споруди самовільно встановленою, а також відсутність або припинення дії документів, що дають право на її розміщення, саме по собі не є підставою для її демонтаж.
Реалізація цих положень має забезпечити баланс між інтересами держави, територіальних громад і трудовими правами громадян, особливо в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення.
Попри заявлену мету посилити захист права на зайнятість і підтримати малий бізнес, законопроєкт викликає суттєві застереження через ризики правової невизначеності та втручання у повноваження органів місцевого самоврядування. Відповідні висновки оприлюднила Дослідницька служба Верховної Ради.
Нині законодавство про зайнятість в Україні переважно зосереджене на допомозі безробітним — професійному навчанні, працевлаштуванні та окремих соціальних програмах. Також воно передбачає стимули для роботодавців створювати робочі місця. Водночас менше уваги приділяється підтримці самозайнятості та розвитку малого бізнесу, які також є важливими формами зайнятості.
У чому проблема
Водночас низка положень законопроєкту викликає серйозні зауваження.
Запропоновані у законопроєкті положення щодо нової статті 262 Закону України «Про зайнятість населення», яка передбачає заборону рішень, що призводять до скорочення зайнятості у сфері малого підприємництва, викликають застереження. Зокрема, експерти вказують, що такі норми можуть не відповідати предмету регулювання закону та фактично обмежувати дискреційні повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування.
Водночас підтримується ідея посилення захисту права на зайнятість, але наголошується, що це має відбуватися не лише через державні гарантії, а й через недержавні механізми. Йдеться про участь профспілок, роботодавців і громадських об’єднань, а також про посилення громадського контролю за рішеннями влади у сфері зайнятості та підприємництва.
Зазначається, що положення щодо тимчасових споруд і їх демонтажу у законах про містобудування та благоустрій повинні бути сформульовані так, щоб не скасовувати повноваження органів влади встановлювати правила розміщення таких об’єктів і забезпечувати благоустрій територій. У цих законах, на думку Дослідницької служби Верховної Ради України, доцільно передбачити чіткі механізми громадського контролю за відповідними рішеннями. Такий підхід обґрунтовується також практикою Європейського суду з прав людини щодо правомірності рішень суб’єкта владних повноважень.
Водночас українські суди з цього питання поступово формують відповідну судову практику.
Відтак, Львівський окружний адміністративний суд скасував рішення виконавчого комітету Львівської міської ради у справі № 380/17629/24 про демонтаж тимчасової споруди на вулиці Клепарівській, визнавши його протиправним.
До суду звернулася фізична особа-підприємиця, яка оскаржувала законність демонтажу кіоску. Вона стверджувала, що виконком не мав повноважень ухвалювати відповідне рішення, а також вказувала на порушення процедури: зокрема, відсутність належного акту обстеження та недотримання встановленого порядку демонтажу тимчасових споруд. Крім того, позивачка наполягала, що кіоск був розміщений законно.
Представники виконавчого комітету, зі свого боку, зазначали, що тимчасова споруда не була включена до Комплексної схеми розміщення МАФів у місті Львові, а отже у власника відсутнє право на її розміщення. Також вони посилалися на правові висновки Верховного Суду щодо повноважень органів місцевого самоврядування у сфері демонтажу таких об’єктів.
Під час розгляду справи суд встановив, що районна адміністрація складала акт обстеження, згідно з яким тимчасова споруда не функціонувала та не була включена до міської схеми розміщення. Після цього виконавчий комітет у липні ухвалив рішення про її демонтаж. Суд також звернув увагу, що законодавство розрізняє малі архітектурні форми та тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності, які регулюються різними нормативними актами. Спірний об’єкт було віднесено саме до тимчасових споруд для ведення бізнесу.
Окремо суд нагадав, що ще у 2020 році інше рішення Львівського окружного адмінсуду скасувало норму міської ради, яка надавала виконкому повноваження щодо демонтажу тимчасових споруд. Відтак такі функції були віднесені до районних адміністрацій, які у разі відмови власника мають звертатися до суду.
У підсумку суд дійшов висновку, що виконавчий комітет перевищив свої повноваження, ухвалюючи рішення про демонтаж, тому воно підлягає скасуванню як протиправне.
Цю справу також розглядали в апеляційному порядку за скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради. Апеляційний суд, розглянувши доводи сторін, залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.
Окрім цього, у справі № 914/1785/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами і не належать до нерухомого майна, але розміщені на комунальній земельній ділянці без законних підстав, то ефективним способом захисту прав власника землі є негаторний позов за ст. 391 ЦК України. Такий позов може передбачати вимогу про скасування державної реєстрації права приватної власності та звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу споруд. У разі невиконання рішення воно може бути виконане примусово виконавчою службою за рахунок відповідача.
У 2008 році на підставі судового рішення за фізичною особою-підприємцем було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення на комунальній земельній ділянці. У 2009 році це майно двічі відчужувалося за договорами купівлі-продажу та на момент розгляду перебувало у власності приватного підприємства.
Згодом апеляційний суд скасував рішення, на підставі якого була проведена державна реєстрація права власності за ФОП. Міська рада вважала, що приватне підприємство використовує комунальні земельні ділянки без правових підстав, тому вони підлягають поверненню шляхом знесення розміщених об’єктів за ст. 376 ЦК України.
Суд першої інстанції встановив, що підприємство користується земельними ділянками без законних підстав, а розміщені на них торгові павільйони не є нерухомим майном, тому належним способом захисту є негаторний позов. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.
За результатами розгляду справи Велика Палата ВС погодилася з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
