Недопустимість автоматичного висновку про злочинне походження майна без доведення фактів в практиці ЄСПЛ
В українській антикорупційній практиці дедалі частіше відкриваються провадження, у яких обвинувачення намагається одночасно довести як факт предикатного корупційного злочину, так і подальшу легалізацію нібито отриманих злочинних доходів.
Стаття 209 Кримінального кодексу України — це дієвий інструмент у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, оскільки дозволяє переслідувати не лише за саме розкрадання чи хабар, а й за дії, спрямовані на приховування незаконного походження активів. Однак ключовим елементом цього складу злочину є предикатний злочин — суспільно небезпечне діяння, що передувало легалізації.
Сьогодні правоохоронні органи, зокрема НАБУ та САП, часто обирають шлях об’єднання цих двох складів в одному провадженні. Це створює ситуацію, де суд змушений оцінювати майно як «злочинне» ще до того, як винесено вирок за основним корупційним діянням.
Тож, головне питання полягає в тому, чи можливо засудити особу за легалізацію майна, якщо злочинне походження такого майна ще не встановлене обвинувальним вироком суду. З точки зору законодавства і практики ЄСПЛ, спроба доводити предикатний злочин і легалізацію коштів в одному провадженні створює ризик замкнутого кола, коли один елемент обвинувачення залежить від іншого.
За таких умов під сумнів підпадає сам факт існування предмета легалізації, а це здатне суттєво вплинути на перспективи обвинувального акта в суді.
Предикат, як основа обвинувачення
Згідно з диспозицією статті 209 КК, предметом легалізації є майно, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом. Предикатний злочин — це першоджерело, без якого саме поняття легалізації втрачає юридичний зміст.
Українське законодавство визначає предикат як будь-який злочин, у результаті вчинення якого виникли доходи, що можуть стати предметом легалізації. Проблема полягає у стандарті встановлення цього походження. Стандартна логіка передбачає таку послідовність: спочатку доводиться предикат, потім зв’язок із майном, і лише потім — операції з його легалізації.
Практика, коли обвинувачення одночасно доводить предикатний злочин і легалізацію майна за ст. 209 КК України ставить суд у ситуацію, коли для обґрунтування вироку за легалізацію фактично необхідно наперед допустити винуватість особи у предикатному злочині.
Якщо у частині предикатного злочину буде ухвалено виправдувальний вирок, обвинувачення за ст. 209 може втратити підґрунтя, адже неможливо легалізувати майно, злочинне походження якого не доведене. Такий підхід створює ризики для дотримання принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 17 КПК України.
В українській практиці де-факто існують три підходи до вирішення цієї проблеми:
Автономний, коли засудження за ст. 209 відбувається без вироку у предикатній справі, якщо суд самостійно встановить незаконне походження майна. Це відповідає німецькому досвіду (§261 StGB).
Акцесорний, коли вирок у предикатній справі є передумовою. Це забезпечує найвищу правову визначеність, але ускладнює боротьбу зі складними схемами.
Змішаний, коли предикат може бути встановлений побічно через «достатні підстави вважати», що майно злочинне. Це дає суду велику дискрецію, але створює нерівномірну практику.
Стандарти ЄСПЛ
Європейський суд з прав людини у своїй практиці встановив чіткі запобіжники проти спрощеного доказування легалізації майна, чи активів.
Справа Geerings v. Netherland. ЄСПЛ визнав порушення ст. 6 Конвенції, оскільки конфіскація ґрунтувалася на припущенні про злочинну діяльність, за якою особа не була засуджена. Конфіскація не може будуватися на прихованому визнанні винуватості.
Справа Phillips v. United Kingdom. Суд дозволив перенос тягаря доказування на обвинуваченого, але лише у «розумних межах» і після того, як держава представить переконливу первинну доказову базу.
Справа Grayson and Barnham v. United Kingdom. Підтверджено, що фінансові презумпції можливі лише після засудження за тяжкі злочини і за умови, що обвинувачений має реальну можливість їх спростувати.
Головний висновок ЄСПЛ: автоматичний висновок про злочинне походження майна лише на основі підозр або фінансових невідповідностей є недопустимим.
Тобто, практика ЄСПЛ допускає відсутність окремого обвинувального вироку за предикатний злочин у справах про легалізацію доходів, водночас вимагає, щоб національний суд самостійно встановив фактичні обставини злочинного походження майна.
Європейський суд неодноразово наголошував, що презумпції та непрямі докази можуть використовуватися лише в розумних межах і не підміняють обов’язок сторони обвинувачення довести зв’язок активів із злочинною діяльністю.
Інший підхід, як випливає з практики ЄСПЛ, може розцінюватися як порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу презумпції невинуватості.
У справах про легалізацію коштів європейські стандарти вимагають від обвинувачення довести існування злочинної діяльності, зв’язок майна з цією діяльністю, обізнаність обвинуваченого та конкретні обставини походження активів.
Недостатньо лише посилань на фінансові невідповідності чи «підозрілий характер» операцій. Якщо обвинувачення ґрунтується переважно на припущеннях або непрямих висновках без належного підтвердження джерела походження майна, це також може створювати ризики порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу презумпції невинуватості та принципу in dubio pro reo — тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого.
Стратегія об’єднання предикатного злочину та легалізації в одному провадженні, хоч і прискорює арешт активів, є юридично ризикованою. І як показує досвід ЄС, для складних справ ефективнішим є виокремлення проваджень або встановлення фактів злочинного збагачення як проміжного кроку.
Подальший розвиток антикорупційної практики залежатиме від здатності правоохоронних органів забезпечити високий стандарт доказування щодо походження коштів, водночас не порушуючи базових гарантій права обвинуваченого на справедливий суд.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
