Віталій Уркевич, суддя Великої Палати Верховного Суду, розповів про єдність практики, «подвійну оренду» та нові стандарти захисту прав бізнесу

Незважаючи на війну та брак суддів, Велика Палата Верховного Суду активно формує єдину судову практику та наближає правосуддя до європейських вимог. В інтерв’ю для «Судово-юридичної газети» суддя Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич розповідає про захист добросовісних аграріїв у спорах щодо «подвійної оренди» землі, посилення правового режиму прикордонних територій, а також вплив запитів до ЄСПЛ за Протоколом № 16 на українське судочинство та євроінтеграційні реформи.

1. Які основні виклики постають при визначенні юрисдикції земельних та аграрних спорів? Як практика Великої Палати Верховного Суду, зокрема, щодо «подвійної оренди», реєстрації додаткових угод чи відведення земель, впливає на захист прав добросовісних набувачів і держави?

Віталій Уркевич: При окресленні юрисдикційності земельних та аграрних спорів однією з проблем є визначення належного суду для розгляду справ щодо так званої подвійної оренди землі (одночасного існування кількох договорів оренди однієї земельної ділянки, державної реєстрації права оренди кількох осіб на таку земельну ділянку). Практика вирішення цієї категорії справ тривалий час не була однозначною. Спочатку Верховний Суд України (далі – ВСУ) виходив з того, що позови про скасування державної реєстрації права оренди нових орендарів підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства і що реєстрація права оренди, яка була здійснена пізніше, має бути скасована. З огляду на це дії реєстраторів щодо реєстрації права оренди за новим орендарем визнавалися незаконними та скасовувалися.

У 2017 році ВСУ сформував новий підхід, згідно з яким спори з «подвійної оренди» землі є спорами щодо права на земельну ділянку, а тому повинні розглядатись у порядку цивільного чи господарського судочинства.

На початку своєї діяльності Велика Палата Верховного Суду (далі – ВП ВС) у постановах від 4 квітня 2018 року справі № 465/7909/15-а (провадження № 11-209апп18), № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18) та ін. також зробила висновок, що ця категорія спорів належить до юрисдикції цивільних або господарських судів (залежно від субʼєктного складу сторін).

У постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) ВП ВС зробила висновок, який чинний і тепер, про те, що позов про визнання нового договору оренди недійсним та про витребування із чужого незаконного володіння спірних земельних ділянок належить до вирішення в порядку цивільного судочинства (з огляду на те, що власником ділянки у справі була фізична особа).

У цій справі ВП ВС виснувала про права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, практика ВП ВС щодо «подвійної оренди» землі ґрунтується на пріоритетності першої державної реєстрації права оренди. Захист прав орендаря можливий лише за умови реєстрації його права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ВП ВС також визнає переважне право попереднього орендаря на поновлення договору, якщо «подвійна оренда» виникла через ігнорування власником цього права.

Наведений підхід ВП ВС забезпечує належний захист прав добросовісних «первинних» набувачів (орендарів) земельних ділянок (за умови реєстрації прав щодо них у зазначеному реєстрі).

З приводу додаткових угод до договору оренди землі, які були укладені після 01 січня 2013 року (запровадження системи державної реєстрації права оренди землі), то згідно з практикою ВП ВС вони не потребують державної реєстрації, оскільки права та обов’язки сторін (зокрема, щодо зміни орендної плати) виникають з моменту підписання угоди (дивитись, приміром, постанову ВП ВС від 15 жовтня 2025 року у справі № 907/882/22 (провадження № 12-23гс25).

2. Як війна вплинула на правовий режим земель, особливо в прикордонній смузі? Які ключові позиції Верховного Суду щодо таких спорів Ви б порекомендували адвокатам та бізнесу для практичного застосування?

Віталій Уркевич: Російська збройна агресія, потреби оборони країни обумовили важливість визначення ВП ВС позиції щодо правового режиму земель, розташованих у прикордонній смузі.

Щодо особливостей правового режиму таких земель варто зважати на висновок, наведений ВП ВС у постанові від 2 липня 2025 року у справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25), а саме що земельні ділянки в межах прикордонної смуги (шириною 30–50 метрів уздовж лінії державного кордону) є землями оборони, призначені виключно для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо. Тому ці земельні ділянки можуть використовуватися виключно для потреб Державної прикордонної служби України, перебувати виключно в державній власності і не підлягають відчуженню.

А отже як громадянам, субʼєктам господарювання, так і органам місцевого самоврядування слід враховувати наведену правову позицію та не вдаватися до спроб отримати у власність земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги.

3. Наскільки ефективно в Україні працює механізм імплементації практики Європейського суду з прав людини, зокрема консультативних висновків? Чи очікуєте Ви розширення цієї практики?

Віталій Уркевич: Протокол № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачив право найвищих судових установ держав-членів звертатися з метою отримання консультативних висновків до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) з принципових питань захисту прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї. Він набув чинності 1 серпня 2018 року.

25 червня 2025 року у межах справи № 607/15144/20 (провадження № 14-29цс25) ВП ВС вперше в історії національного судочинства звернулася до ЄСПЛ з преюдиційним запитом для вирішення питання права колишньої монахині на користування келією у приміщенні монастиря після втрати чернечого статусу. Перед ЄСПЛ у межах запиту було поставлено питання, чи є приміщення культових споруд – монастирів (келії) житлом у розумінні статті 8 Конвенції. 5 березня 2026 року Велика палата ЄСПЛ надала консультативний висновок у цій справі. Такий висновок є частиною практики ЄСПЛ та спрямований на її імплементацію до національного судочинства.

Другий запит до ЄСПЛ було спрямовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (далі – КАС ВС) ухвалою від 4 грудня 2025 у справі № 240/3843/24 (провадження № К/990/38755/24). Він стосується тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (право мирно володіти майном) у контексті пропорційності застосування податковим органом штрафу до приватного підприємства, а саме чи може національний суд, визнавши штрафну санкцію непропорційною, застосувати меншу санкцію замість передбаченої законом, якщо вона відповідає вимозі пропорційності.

ЄСПЛ прийняв до розгляду цей другий запит Верховного Суду.

Отже, механізм отримання попередніх консультативних висновків ЄСПЛ у порядку Протоколу № 16 є таким, що розпочав практично функціонувати. У подальшому, безумовно, можна очікувати розширення практики його застосування. Водночас слід розуміти, що таке звернення до ЄСПЛ з боку Верховного Суду має стосуватися складних, принципових питань застосування Конвенції та бути також актуальним для розвитку юриспруденції Страсбурзького суду.

4. Які системні проблеми судової системи, на Вашу думку, найбільше заважають єдності практики сьогодні і що може зробити Велика Палата або законодавець для їх вирішення?

Віталій Уркевич: До основних проблем, які найбільше заважають здійсненню Верховним Судом загалом і ВП ВС зокрема виконання своєї функції забезпечення єдності судової практики, можна віднести часті зміни та недосконалість законодавства, дефіцит (нестачу) суддів, а також надмірне навантаження суддів справами.

Так, станом на 18 травня 2026 року у касаційних судах у складі Верховного Суду вакантними є: в адміністративному – 13 посад суддів (працює 43), у господарському – 9 (працює 36), у кримінальному – 13 (працює 29) та у цивільному – 16 (працює 37).

У цілому у 2025 році на розгляд до ВС надійшло 93 599 процесуальних звернень та справ (на 3% більше, ніж у 2024 році). Було розглянуто 91 714 процесуальних звернень та справ (на 4 219 більше, ніж у 2024 році). Водночас для ефективної роботи з якісного забезпечення єдності судової практики кількість справ має бути значно меншою.

Тому варто замислитися над зміною положень законодавства щодо касаційного оскарження судових рішень, зміною чинних «процесуальних фільтрів». До речі, таке завдання окреслено в Дорожній карті з питань верховенства права, затвердженій урядом України у травні 2025 року, що є важливим в євроінтеграційному процесі України.

Очевидно, що найвищий суд у системі судоустрою має розглядати справи, що є найбільш важливими для захисту фундаментальних прав людини, розвитку правозастосування і права в Україні, забезпечуючи таким чином єдність судової практики. Він не має перетворюватися на третю інстанцію у кожній справі, а покликаний забезпечувати правильне застосування норм права та формування єдності судової практики, у зв’язку із чим питання ефективності процесуальних фільтрів залишається актуальним.

Також має бути проведено новий добір до Верховного Суду для заповнення наявних вакансій, щоб вирішити проблему високого навантаження на працюючих суддів.

5. Громадські організації та Громадська рада доброчесності активно впливають на процеси добору та притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів через публічні висновки та медійні кампанії. Чи не перетворився цей вплив на надмірний медійний тиск? Де має бути межа участі громадських організацій, щоб не шкодити незалежності суду?

Віталій Уркевич: Громадські організації фактично виконують функцію суспільного контролю у процедурах добору і дисциплінарної відповідальності суддів. Зокрема, Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі – ВККС) висновки щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, а громадські організації через медіа, соціальні мережі інформують суспільство про факти неетичної поведінки або невідповідності способу життя суддів (кандидатів на посади суддів), їх майнового стану офіційним доходам. Тим самим вони забезпечують суспільну довіру, сприяють ВККС та Вищій раді правосуддя (далі – ВРП) у забезпеченні формування та функціонування доброчесної судової влади. Це відповідає європейським стандартам відкритості, підвищує суспільну довіру до судової влади.

Водночас поширення громадськими організаціями інформації в медіа щодо окремих суддів (кандидатів у судді) не повинне переходити межі коректності і достовірності, перетворюватися на фактичний тиск, не має порушувати загальновизнаних стандартів суддівської незалежності, не мати на меті втручання у вирішення суддями справ на засадах об’єктивності і закону. Важливо, щоб інститут медійної активності громадських організацій не перетворювався на інструментарій тиску на суддів. Їх участь у процедурах добору і дисциплінарної відповідності суддів має бути суто дорадча, а остаточні рішення щодо кар’єри та відповідальності суддів мають приймати ВККС та ВРП на основі закону та проведення належної перевірки доказів.

6. Для євроінтеграції Україна має суттєво вдосконалити дисциплінарні процедури та добір суддів. Які ключові рекомендації Венеційської комісії, на Вашу думку, варто впровадити в першу чергу, а які – ні?

Віталій Уркевич: У межах курсу на європейську інтеграцію України на розгляд парламенту було подано низку законопроєктів, спрямованих на суттєве вдосконалення дисциплінарних процедур та добору суддів. Йдеться про проєкти законів «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення дисциплінарних та інших процедур» (реєстр. № 13137 від 26 березня 2025 року та № 13137-1 від 7 квітня 2025 року) і «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо удосконалення декларацій доброчесності суддів та родинних зв’язків судді» (реєстр. № 13165-2 від 25 квітня 2025 року).

Зазначені законопроєкти спрямовані на одночасне зміцнення гарантій незалежності суддів та підвищення їхньої підзвітності шляхом усунення наявних прогалин у чинній системі дисциплінарної відповідальності. Законопроєкти мають на меті вирішити такі ключові проблеми, як нечіткість підстав для дисциплінарної відповідальності суддів та недостатня процедурна визначеність.

За зверненням ВРП Венеційська комісія спільно з Генеральним директоратом з прав людини та верховенства права Ради Європи (DGI) на пленарному засіданні 9 –10 жовтня 2025 року прийняла Висновок щодо цих законопроєктів (CDL-AD(2025)044), який був оприлюднений 14 жовтня 2025 року, в якому висловила низку рекомендацій, розрахованих на вдосконалення законодавчого регулювання дисциплінарних процедур та добору суддів.

Так, видається доцільним втілення у законодавство рекомендації Венеційської комісії, наведеної у пункті 96 Висновку (CDL-AD(2025)044), а саме що право подавати дисциплінарні скарги на суддю має бути обмежене лише особами, які постраждали від дій судді, або тими, хто має певний «законний інтерес» у цій справі.

Слід звернути увагу й на те, що 23 травня 2025 року під час чергового засідання Пленум Верховного Суду затвердив висновки щодо проєктів законів України, які передбачають удосконалення процедур подання та перевірки декларацій доброчесності суддів, а також удосконалення дисциплінарних та інших процедур щодо суддів.

Голова Верховного Суду акцентував, що Пленум Верховного Суду загалом підтримує ідею вдосконалення дисциплінарних процедур стосовно суддів, адже належне врегулювання питання дисциплінарної відповідальності суддів – ключовий чинник, який забезпечує підзвітність судової влади та підвищує довіру до неї суспільства. Водночас вкрай важливо, щоб будь-яке реформування у сфері правосуддя, зокрема й дисциплінарної відповідальності суддів, ґрунтувалося на загальновизнаних міжнародних та європейських вимогах і стандартах (практиці ЄСПЛ, рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи, висновках Консультативної ради європейських суддів та Венеційської комісії у сфері судоустрою).

Розглянувши законопроєкти № 13137 і № 13137-1, Пленум Верховного Суду дійшов висновку про необхідність їх доопрацювання. Зокрема, йдеться про положення проєктів законів щодо: тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя; підстав дисциплінарної відповідальності судді; запровадження значних штрафних санкцій (грошове стягнення в розмірі від 25 до 50 % місячної суддівської винагороди з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом шести місяців, а також суворе грошове стягнення в розмірі від 50 до 100 % місячної суддівської винагороди з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом дев’яти місяців) за вчинення дисциплінарних проступків; кола суб’єктів звернення до ВРП щодо дисциплінарного проступку судді тощо.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.