Велика Палата ВС змінила підхід до призначення покарання за тотожні злочини, вчинені до і після попереднього вироку

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 червня 2026 року у справі № 607/9097/20 сформулювала новий підхід до застосування ч. 4 ст. 70 КК України та відступила від попередніх правових висновків об'єднаної палати Касаційного кримінального суду.

Суд вирішував питання, як призначати остаточне покарання, якщо особа вчинила кілька тотожних кримінальних правопорушень, частину з яких — до постановлення попереднього вироку, а інші — після нього.

Це питання має важливе практичне значення, оскільки від правильного застосування статей 70 та 71 КК України залежить законність визначення остаточного покарання, єдність судової практики та дотримання принципів справедливості, індивідуалізації покарання і правової визначеності.

Обставини справи

Суди встановили, що обвинувачений входив до організованої групи, учасники якої протягом 2019–2020 років телефонували потерпілим, представлялися працівниками поліції, інших державних органів або пенітенціарної служби та під приводом необхідності допомогти родичам, які нібито стали винуватцями дорожньо-транспортних пригод, заволодівали грошовими коштами потерпілих.

За вироком суду першої інстанції обвинуваченого було засуджено за низкою епізодів шахрайства, замахів на шахрайство та самовільного присвоєння владних повноважень службової особи. При призначенні покарання суд одночасно застосував правила ч. 4 ст. 70 та ст. 71 КК України.

У касаційному порядку справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми щодо правильного застосування ч. 4 ст. 70 КК України у випадках, коли тотожні кримінальні правопорушення були вчинені як до, так і після постановлення попереднього вироку.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

ВП ВС зазначила, що положення статей 70 і 71 КК мають різний предмет правового регулювання та застосовуються залежно від того, коли саме особа вчинила кримінальне правопорушення — до чи після постановлення попереднього вироку.

Стаття 70 КК застосовується для визначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, зокрема й у випадку, передбаченому ч. 4 цієї статті, якщо після постановлення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Натомість ст. 71 КК регулює порядок призначення покарання за сукупністю вироків, тобто у разі вчинення нового кримінального правопорушення після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання.

ВП ВС вказала, що чинне нормативне регулювання не містить спеціальних положень, які б окремо визначали особливості призначення покарання у випадках так званої «розірваної повторності» тотожних кримінальних правопорушень, коли частина таких правопорушень була вчинена до постановлення попереднього вироку, а інша — після його постановлення.

Саме це зумовило формування різних підходів у судовій практиці щодо застосування положень ч. 4 ст. 70 КК у таких випадках.

Суд зазначив, що застосування положень статей 70 і 71 КК у взаємозв'язку з приписами статей 32 і 33 КК формує цілісний механізм визначення остаточного покарання у випадках, коли особа засуджується за вчинення кількох кримінальних правопорушень і при цьому одне або кілька з них були вчинені як до ухвалення попереднього вироку, так і після нього.

Тобто у цьому механізмі для застосування положень ч. 4 ст. 70 КК має значення не повторність тотожних кримінальних правопорушень, а саме час їх вчинення — до чи після постановлення попереднього вироку.

ВП ВС вказала, що не може погодитися з правовими висновками об'єднаної палати Касаційного кримінального суду та вважає за необхідне відступити від них, оскільки такі висновки не відповідають буквальному змісту ч. 4 ст. 70 КК, системному зв'язку цієї норми зі статтями 32, 33 і 71 КК, а також загальним засадам призначення покарання.

Кримінальний закон не передбачає можливості незастосування ч. 4 ст. 70 КК лише з тієї підстави, що відповідні кримінальні правопорушення, які вчинені особою як до ухвалення попереднього вироку, так і після нього, є тотожними та охоплюються однією статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Велика Палата зазначила, що питання кримінально-правової кваліфікації тотожних кримінальних правопорушень і питання призначення покарання за їх вчинення не є однаковими за своїм змістом.

Тотожність кримінальних правопорушень може впливати на їх кваліфікацію, однак сама по собі не змінює передбаченого кримінальним законом порядку визначення покарання особі у випадку, коли частина таких правопорушень була вчинена до постановлення попереднього вироку.

Суд зазначив, що у ч. 4 ст. 70 КК законодавець визначив правила безвідносно до того, чи охоплюються скоєні діяння однією частиною статті Особливої частини КК чи різними частинами (статтями), чи є вони тотожними, однорідними або різнорідними.

ВП ВС наголосила, що застосування ч. 4 ст. 70 КК зумовлене виключно часовим критерієм вчинення кримінальних правопорушень — наявністю епізодів, учинених до постановлення попереднього вироку, які не були охоплені ним.

Велика Палата також зазначила, що положення КК, які регулюють призначення покарання, не передбачають альтернативних підходів до обчислення остаточного покарання залежно від характеру кримінальних правопорушень (тотожних, однорідних чи різнорідних), вчинених особою як до ухвалення попереднього вироку, так і після нього. Такий критерій у статтях цього розділу відсутній.

Отже, при визначенні остаточного покарання важливе значення має час вчинення кримінальних правопорушень — до чи після постановлення попереднього вироку. Положення ч. 4 ст. 70 КК мають застосовуватися незалежно від того, чи є тотожними кримінальні правопорушення, частина з яких була вчинена до постановлення попереднього вироку, а інша — після його постановлення.

З огляду на викладене Велика Палата дійшла висновку, що якщо після постановлення вироку у справі (далі -вирок 1) буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох кримінальних правопорушеннях, одні з яких вчинено до постановлення вироку 1, а інші - після його постановлення, остаточне покарання призначається із застосуванням правил як ст. 70 КК, так і ст. 71 цього Кодексу в такій послідовності:

1) спочатку призначається покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, вчинене допостановлення вироку 1;

2) далі - за правилами ч. 1 ст. 70 КК визначається покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, учинених до постановлення вироку 1;  після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК;

3) потім - призначається покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, вчинене після постановлення вироку 1;

4) далі - за правилами ч. 1 ст. 70 КК визначається покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, учинених після постановлення вироку 1;

5) після цього - за правилами ст. 71 КК визначається остаточне покарання за сукупністю вироків, а саме до покарання, визначеного в п.4, повністю або частково приєднується невідбута частина покарання, визначена у п.2.

Якщо стосовно особи було постановлено два вироки (далі - вирок 1 та вирок 2) і буде встановлено, що нею вчинено кримінальні правопорушення до постановлення вироку 1 та після нього, а також після постановлення вироку 2, то покарання призначається з урахуванням дотримання вказаного вище порядку.

Велика Палата зазначила, що саме такий поетапний механізм узгоджується з принципами індивідуалізації та справедливості покарання.

Керуючись вищевикладеним, ВП ВС  задовольнила касаційну скаргу прокурора, частково задовольнила касаційну скаргу засудженого, змінила судові рішення, звільнивши засудженого від покарання за ч. 1 ст. 353 КК у зв'язку із закінченням строків давності, та водночас сформулювала новий обов'язковий для судової практики підхід до застосування ч. 4 ст. 70 КК України.

Таким чином Суд відступив від попередньої позиції об'єднаної палати Касаційного кримінального суду та наголосив, що вирішальним критерієм для застосування статей 70 і 71 КК України є час вчинення кримінальних правопорушень, а не їх тотожність.

Цей висновок має забезпечити єдність судової практики та передбачуване застосування кримінального закону у справах про призначення покарання за кримінальні правопорушення, частина яких була вчинена до постановлення попереднього вироку, а частина — після нього.

Додатково читайте іншу важливу позицію, де Велика Палата ВС застосувала позицію ЄСПЛ щодо непосильного судового збору для юридичних осіб.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.