Верховний Суд пояснив, коли можна відкрити справу про банкрутство майнового поручителя

КУзПБ не зобов’язує ініціюючих кредиторів (у тому числі іпотекодержателя), окрім податкових органів, подавати разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство докази вчинення ними досудових чи позасудових заходів щодо стягнення заборгованості. Про це заявив Верховний Суд.

Деталі справи

Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (АТ «Райффайзен Банк», Банк, Кредитор) звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Петрус-Інвестбуд» у зв’язку з непогашеною заборгованістю як майнового поручителем поручителя за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди.

Місцевий господарський суд ухвалою відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ «Петрус-інвестбуд», визнав вимоги кредитора Банку, які забезпечені іпотекою нерухомого майна боржника (майнового поручителя), увів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника тощо. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що норми КУзПБ не містять заборони звернення ініціюючого кредитора до боржника – майнового поручителя – із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, що є реалізацією його права на судовий захист.

Суд апеляційної інстанції скасував зазначену ухвалу та постановив нове рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Петрус-Інвестбуд», зазначивши що вимоги про відкриття провадження у справі про банкрутство є передчасними, оскільки кредитор не реалізував наявні у нього права у правовідносинах з майновим поручителем та не довів, що грошові вимоги до боржника, які забезпечені іпотекою, є безспірними; товариство відповідає перед банком своїм майном, а не грошовими вимогами.

Рішення Суду

Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання наявності / відсутності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство майнового поручителя, який не є боржником за основним зобов’язанням.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між Банком та групою підприємств – ТОВ «Світ ласощів» (далі − ТОВ «Світ ласощів»), ТОВ «Петрус» (далі − ТОВ «Петрус»), ТОВ «Кондитер-Інвест» (далі − ТОВ «Кондитер-Інвест») – укладено генеральну кредитну угоду зі змінами та доповненнями, відповідно до якої Банк зобов’язувався надати будь-якому з позивальників кредитні кошти на умовах, визначених у додаткових кредитних договорах, які після підписання ставали її невід’ємними частинами.

З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитними договорами в рамках цієї угоди між Кредитором і ТОВ «Петрус-Інвестбуд» як майновим поручителем укладено 2 іпотечні договори.

У зв’язку з неналежним виконанням кредитних зобов’язань Банк направив на адреси ТОВ «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор», ТОВ «Петрус-Алко» та ТОВ «Петрус-Інвестбуд» претензію про сплату основної заборгованості та нарахованих відсотків, залишену, проте, без виконання.

Звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов’язання.

Відкриття провадження у справі про банкрутство стосовно боржника не змінює суті заставного (іпотечного) зобов’язання, зазнає змін лише процедура задоволення вимог кредитора, які забезпечені заставою (іпотекою), з урахуванням чого норми КУзПБ (Закону про банкрутство, який діяв на момент порушення провадження у цій справі про банкрутство) щодо забезпечених кредиторів слід застосовувати з огляду на відповідні суміжні норми законодавства про заставу (іпотеку).

Тому визначення забезпеченого зобов’язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов’язань, зокрема ст. 572, 575, 589 ЦК України, Законів України «Про заставу», «Про іпотеку» (постанова СП КГС ВС від 16.08.2023 у справі № 910/23952/15).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що іпотека має похідну (акцесорну, додаткову) до основного зобов’язання правову природу і не може існувати як самостійний правочин за відсутності укладеного основного правочину, виконання зобов’язань за яким забезпечується відповідним майном.

За змістом ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, а в разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов’язанням.

КГС ВС зазначив, що відповідальність майнового поручителя обмежена предметом іпотеки, проте Суд вважає, що правовий статус боржника як майнового поручителя не зумовлює неможливості вираження заявлених до нього вимог Банку в грошовій формі. Тому розмір зобов’язання майнового поручителя визначається з урахуванням дійсних на відповідний момент зобов’язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором).

Суд першої інстанції правильно зауважив, що норми КУзПБ не містять вичерпного переліку підстав, з яких виникають зобов’язання боржника, які є грошовими в розумінні КУзПБ. Водночас визначальним для таких зобов’язань є можливість вираження їх саме в грошових одиницях. Майновий поручитель у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань несе відповідальність за таке невиконання у тому ж обсязі й тій самій грошовій сумі, що і позичальник, проте в межах вартості предмета іпотеки.

КГС ВС також погодився з висновком суду, який правильно зазначив, що КУзПБ не містить положень, котрі б визначали повну забезпеченість вимог кредитора майном боржника як підставу для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд також зауважив, що ч. 1–3 ст. 34 КУзПБ визначають перелік вимог до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також доказів та документів, які він має подати суду.

Абзац 5 ч. 2 ст. 34 КУзПБ передбачає, що до заяви кредитора − контролюючого органу, уповноваженого відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, іншого органу, який відповідно до закону здійснює контроль за справлянням інших обов’язкових платежів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів щодо стягнення (погашення) податкового боргу або іншої заборгованості у встановленому законодавством порядку.

Отже, КУзПБ не зобов’язує ініціюючих кредиторів (в тому числі іпотекодержателя), окрім податкових органів, подавати разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство докази їх вчинення досудових чи позасудових заходів щодо стягнення заборгованості.

З огляду на встановлену відсутність підстав для застосування ч. 6 ст. 39 КУзПБ КГС ВС виснував, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відкриття провадження у цій справі про банкрутство ТОВ «Петрус-Інвестбуд». Натомість апеляційний господарський суд правильних висновків суду першої інстанції не спростував та дійшов власних помилкових, у зв’язку з чим його постанова скасована, а ухвала Господарського суду міста Києва залишена в силі.

Постанова КГС ВС від 25 вересня 2025 у справі № 910/9121/24.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.