Верховний Суд підтвердив позицію апеляційного суду щодо захисту права державної власності на їдальню з укриттям
Верховний Суд постановою від 11 листопада 2025 року у справі №918/265/25 підтвердив позицію Північно-західного апеляційного господарського суду щодо недопустимості заміни судом предмета позову та передчасної оцінки ефективності обраного способу захисту.
Суть справи
Предметом спору став захист права державної власності на будівлю їдальні, частиною якої є протирадіаційне укриття, що, за твердженням прокурора, належить до об’єктів критичної інфраструктури. Прокурор, діючи в інтересах держави через Регіональне відділення Фонду держмайна у Рівненській та Житомирській областях, просив скасувати державну реєстрацію приватної власності та повернути укриття державі.
Місцевий господарський суд залишив позов без розгляду. Дійшов висновку, що спірне майно було відчужено відповідачу на підставі рішення органу державної влади у процесі приватизації ще в 2001 році, що унеможливлює застосування норм ст. 391 ЦК України, на яку посилається прокурор у позовній заяві, та виснував про необхідність застосування до даного позову норм матеріального та процесуального права, а саме норм ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок витребування майна у добросовісного/недобросовісного набувача та якими передбачено попереднє внесення позивачем на депозитний рахунок суду вартості спірного майна. Також суд зазначив, що для розгляду такого позову прокурор мав попередньо внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі вартості спірного майна, витребувані ухвалою про залишення позовної заяви без руху. А оскільки ці вимоги виконані не були, а належних доказів віднесення укриття до об'єктів критичної інфраструктури не надано, позов залишив без розгляду на підставі ч. 13 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення апеляційного суд
Північно-західний апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції та виснував, що місцевий суд безпідставно застосував вимоги щодо внесення коштів на депозитний рахунок суду, оскільки позов прокурора є негаторним, а не віндикаційним. Суд зазначив, що питання правової природи спірного майна, його належності до об'єктів критичної інфраструктури та добросовісності набуття мають оцінюватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії підготовчого провадження. Апеляційний суд наголосив, що суд першої інстанції неправомірно вийшов за межі позовних вимог, самостійно визначивши предмет позову у зв’язку зі зміною законодавства та, відповідно, безпідставно вимагав приведення позовної заяви до вимог закону, які набули чинності вже після звернення прокурора до суду. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відмова прокурора від зміни предмета позову у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання відповідних правовідносин, що призвела до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови у позові за результатом розгляду справи по суті, а не для залишення позовної заяви без руху і в подальшому – без розгляду на стадії підготовчого провадження.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд, залишаючи постанову апеляційної інстанції без змін, підтвердив принципове розмежування між віндикаційним та негаторним позовами. Наголосив, що визначальним критерієм є наявність чи відсутність у позивача права володіння майном на момент звернення до суду. Водночас Верховний Суд звернув увагу на зміни до статті 391 ЦК України, якими передбачено, що в разі відчуження майна органами державної влади чи місцевого самоврядування на користь приватних осіб захист здійснюється шляхом віндикаційного, а не негаторного позову. Проте ці обставини мають оцінюватися при вирішенні спору по суті, а не на етапі відкриття чи підготовки справи до розгляду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
