Верховний Суд роз’яснив критерії судового втручання у спори всередині релігійних організацій
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за касаційною скаргою групи позивачів на рішення судів попередніх інстанцій у спорі щодо визнання недійсним рішення загальних зборів релігійної громади, оформленого відповідним протоколом.
Предметом перегляду стала правомірність прийняття загальними зборами рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та затвердження її статуту у новій редакції, а також питання меж судового втручання у внутрішню діяльність релігійних організацій.
Суть справи № 598/157/15-ц
У січні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом до релігійної громади «Парафія святого Архистратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, за участю третіх осіб — Бутинської Парафії храму святого Архистратига Михаїла Української Православної Церкви та Тернопільської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади від 28 лютого 2014 року № 1.
Позов мотивовано тим, що зазначений протокол, на думку позивачів, порушує права Тернопільської єпархії Української Православної Церкви та парафії святого Архистратига Михаїла села Бутин Української Православної Церкви, а також є наслідком втручання у внутрішню структуру Української Православної Церкви як єдиної всеукраїнської релігійної організації. Позивачі стверджували, що протокол оформлює рішення зборів Української Православної Церкви Київського Патріархату, а не парафіяльних зборів відповідної парафії, що у зборах брали участь 330 невстановлених осіб, які не могли виражати волю парафії та приймати нову редакцію статуту.
Також зазначалося, що на зборах не було розглянуто питання про обрання голови та секретаря, у них не брав участі настоятель парафії та члени парафії, яких не було повідомлено про проведення зборів. Позивачі вказували, що розглядалося питання про прийняття статуту релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату, а не про внесення змін до статуту парафії Української Православної Церкви від 25 серпня 1991 року, а протокол не був затверджений архієреєм Української Православної Церкви, що суперечить статуту про управління цієї Церкви. Крім того, зазначалося, що значна частина вірян не бажає змінювати канонічне підпорядкування.
Судами встановлено, що релігійна громада «Парафія святого Архистратига Михаїла» села Бутин була зареєстрована як юридична особа та діяла на підставі статуту, затвердженого у 1991 році з подальшими змінами. 28 лютого 2014 року на церковному подвір’ї відбулися збори віруючих громадян сіл Бутин та Поляни, на яких було прийнято рішення про прийняття статуту релігійної громади у новій редакції та звернення до обласної державної адміністрації щодо його реєстрації. Відповідний статут був зареєстрований розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25 вересня 2014 року.
Законність реєстрації статуту була предметом розгляду в адміністративному судочинстві, за результатами якого у задоволенні позову про скасування розпорядження відмовлено, а судові рішення набрали законної сили. Під час адміністративного розгляду встановлено, що у зборах брали участь 330 осіб, було прийнято статут, який передбачав зміну канонічної підлеглості громади.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що рішення про прийняття статуту було ухвалене релігійною громадою на загальних зборах відповідно до вимог законодавства, зокрема статті 35 Конституції України та статей 7, 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», і не порушує прав позивачів.
Суд апеляційної інстанції залишив рішення без змін, зазначивши, що позивачами не доведено порушення їхніх прав, які підлягають судовому захисту. Апеляційний суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», відповідно до якого свобода віросповідання включає право віруючих вільно об’єднуватися без свавільного втручання держави, а держава повинна залишатися нейтральною та безсторонньою.
Позиція та висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Суд наголосив на критеріях розмежування судової юрисдикції та конституційних засадах здійснення правосуддя.
Суд виходив із того, що рішення загальних зборів релігійної громади є рішеннями, прийнятими всередині релігійної організації її членами та спрямованими на реалізацію їхніх прав та інтересів. Разом з тим, у зв’язку з тим, що держава вчинила дії щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, спір не може бути віднесений виключно до внутрішньої компетенції релігійної організації та підлягає судовому розгляду.
Верховний Суд погодився з правовими висновками, викладеними раніше у практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких спори щодо визнання недійсними рішень парафіяльних зборів підлягають розгляду судами.
Оцінюючи доводи касаційної скарги по суті, Верховний Суд зазначив, що під час зборів 28 лютого 2014 року приймалися рішення про зміну канонічної підлеглості та прийняття нового статуту, а рішення щодо обмеження доступу до храму не ухвалювалися; храм відкритий для всіх вірян.
Верховний Суд детально проаналізував положення статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у взаємозв’язку зі статтею 11 Конвенції, визначив критерії допустимого втручання у свободу віросповідання (законність, легітимна мета, необхідність у демократичному суспільстві) та врахував практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Коккінакіс проти Греції».
Відсутні підстави вважати, що відбулося втручання у право позивачів на свободу віросповідання.
Суд урахував, що скликання зборів відбулося з дотриманням чинного на той час статуту, обставини проведення зборів перевірялися компетентним органом, порушень не встановлено, а законність державної реєстрації статуту підтверджена судовими рішеннями в адміністративній справі. Доводи щодо кількості присутніх осіб спростовані встановленими адміністративним судом обставинами. Інші доводи зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, залишив її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
