Військовозобов’язаний через віру просив альтернативну службу — апеляція: така заміна не передбачена законом
Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову щодо визнання протиправною бездіяльності органів влади у зв’язку з нерозглядом заяви про заміну військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою. Суд дійшов висновку: чинне законодавство не встановлює порядку реалізації такого права під час мобілізації, а відтак відсутні підстави вважати дії відповідачів протиправними.
Обставини справи №120/5670/25
Позивач — військовозобов’язаний, який належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю. У січні 2025 року він звернувся до районної військової адміністрації із заявою про заміну виконання військового обов’язку альтернативною службою під час мобілізації.
У відповіді адміністрація зазначила, що законодавство передбачає альтернативну службу як заміну строкової (нині — базової) військової служби в мирний час, однак не регулює її застосування в умовах мобілізації. Аналогічне звернення до іншого органу також не призвело до прийняття рішення по суті.
Позивач оскаржив такі дії як протиправну бездіяльність та просив зобов’язати відповідачів розглянути його заяви з ухваленням рішення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги
Апелянт наполягав, що гарантоване статтею 35 Конституції України право на свободу світогляду і віросповідання включає можливість заміни виконання військового обов’язку альтернативною службою та не було обмежене під час воєнного стану.
Правова оцінка апеляційного суду
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та детально обґрунтував їх.
1. Альтернативна служба застосовується до іншого виду військового обов’язку
Суд підкреслив, що відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» така служба є заміною проходження строкової (базової) військової служби.
Натомість спірні правовідносини виникли у зв’язку з мобілізацією, яка регулюється окремим законодавством і не передбачає аналогічного механізму.
2. Відсутній нормативно визначений порядок під час мобілізації
Жоден закон чи підзаконний акт не встановлює процедури заміни виконання військового обов’язку альтернативною службою в умовах воєнного стану.
Отже, хоча Конституція гарантує свободу віросповідання, реалізація права на альтернативну службу можлива лише у випадках і в порядку, прямо визначених законом.
3. Розмежування понять «заміна» і «направлення»
Суд звернув увагу, що законодавство оперує категорією направлення на альтернативну службу для осіб, які підлягають призову на строкову (базову) службу.
Натомість позивач просив саме замінити військовий обов’язок під час мобілізації, що не передбачено правовими нормами. Ці поняття не є тотожними і мають різні правові наслідки.
4. Заява позивача не відповідала встановленій процедурі
Подана заява не є заявою про направлення на альтернативну службу в розумінні Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Відтак у відповідачів не виник обов’язок ухвалювати рішення, передбачене для такої процедури. Органи влади правомірно розглянули звернення як звернення громадянина та надали роз’яснення.
5. Відсутність протиправної бездіяльності
Суд наголосив: бездіяльність є протиправною лише за наявності обов’язку вчинити конкретні дії. У цій справі такого обов’язку не існувало, тому відсутні підстави для задоволення позову.
6. Баланс між свободою віросповідання і обов’язком захисту держави
Суд підкреслив, що свобода релігії не є абсолютною та може бути обмежена в інтересах державної безпеки.
Самі по собі релігійні переконання не звільняють від виконання конституційного обов’язку щодо захисту держави під час мобілізації, якщо інше прямо не передбачено законом.
При цьому суд врахував практику Європейського суду з прав людини, яка допускає встановлення державою процедур і обмежень щодо реалізації права на відмову від військової служби з мотивів совісті.
Висновок
Апеляційний суд дійшов висновку, що:
- відповідачі діяли в межах наданих повноважень;
- права позивача у спірних правовідносинах не порушені;
- рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.
Апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
