Повторність СЗЧ як обтяжуюча обставина: суд ув’язнив мобілізованого, який двічі залишав частину
Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 Кримінального кодексу України.
Суд дослідив обставини самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану, а також надав оцінку доказам, що підтверджують повторність таких дій.
Суть справи № 348/2469/25
Судом встановлено, що обвинувачений був призваний на військову службу під час мобілізації у травні 2023 року та зарахований до складу військової частини на посаду стрільця — помічника гранатометника. Відповідно до вимог Конституції України, законів України та статутів Збройних Сил України він був зобов’язаний сумлінно виконувати військовий обов’язок, дотримуватися військової дисципліни та перебувати за місцем служби.
У період дії воєнного стану обвинувачений, діючи умисно з метою тимчасового ухилення від виконання обов’язків військової служби, 28 грудня 2023 року самовільно залишив розташування військової частини та без поважних причин перебував поза нею до 14 грудня 2024 року, фактично проводячи час за місцем проживання та не виконуючи обов’язків військової служби.
Після добровільного повернення та поновлення на військовій службі відповідно до законодавчих змін, що передбачали можливість продовження служби для військовослужбовців, які самовільно залишили частини, обвинувачений був знову зарахований до іншої військової частини та приступив до виконання службових обов’язків.
Однак уже 16 грудня 2024 року він повторно самовільно залишив військову частину та без поважних причин перебував поза місцем служби до 7 серпня 2025 року, коли був розшуканий працівниками поліції.
У судовому засіданні обвинувачений визнав свою вину повністю, щиро розкаявся та пояснив, що вчинив такі дії через стан здоров’я та неналежне медичне забезпечення. Водночас суд встановив, що під час проходження служби він не звертався за медичною допомогою, а за результатами військово-лікарської комісії був визнаний придатним до служби.
Вина обвинуваченого підтверджується сукупністю досліджених доказів, зокрема наказами командування, матеріалами службових розслідувань, витягами з ЄРДР, службовими та медичними характеристиками, які узгоджуються між собою та підтверджують факт самовільного залишення військових частин у різні періоди.
Позиція та рішення суду
Суд дійшов висновку, що досліджені докази є належними, допустимими та достовірними і в своїй сукупності поза розумним сумнівом підтверджують вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 Кримінального кодексу України. Встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше пояснення події, окрім того, що правопорушення було вчинене, а обвинувачений є винним.
Суд визнав правильною правову кваліфікацію дій як самовільного залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненого в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд керувався положеннями статей 50 та 65 Кримінального кодексу України, врахував ступінь тяжкості злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Пом’якшуючою обставиною суд визнав щире каяття, обтяжуючою — повторність вчинення кримінальних правопорушень.
Суд зазначив, що з урахуванням повторності самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану виправлення обвинуваченого неможливе без реального відбування покарання. Доводи сторони захисту щодо можливості застосування положень статті 69 Кримінального кодексу України суд відхилив, оскільки сукупність обставин не свідчить про істотне зниження ступеня суспільної небезпечності діяння.
Суд дійшов висновку, що призначене покарання у виді позбавлення волі є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, а також відповідає принципам справедливості та співмірності.
Вироком суду обвинуваченого визнано винуватим та призначено покарання у виді п’яти років позбавлення волі. Строк відбування покарання визначено з моменту фактичного затримання — 8 серпня 2025 року. Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом встановленого законом строку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
