Чи є відсутність громадського транспорту поважною причиною для неявки працівника на роботу — відповідь КЦС ВС

20:01, 10 травня 2026
telegram sharing button
facebook sharing button
viber sharing button
twitter sharing button
whatsapp sharing button
Позивач стверджував, що при прийнятті на роботу з роботодавцем існувала усна домовленість про щоденну доставку його до місця роботи службовим транспортом, оскільки відстань від дому до підприємства становить близько 30 км, а муніципальне сполучення відсутнє.
Чи є відсутність громадського транспорту поважною причиною для неявки працівника на роботу — відповідь КЦС ВС
Слідкуйте за актуальними новинами у соцмережах SUD.UA

Відсутність працівника на роботі через неможливість дістатися до робочого місця (значна віддаленість, відсутність власного та муніципального транспорту) за умови, що роботодавець не брав на себе документально підтвердженого зобов’язання щодо підвезення працівника, визнається прогулом без поважних причин і є підставою для звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

17 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства у справі за позовом чоловіка про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він працював ветеринарним лікарем, 29.04.2024 його було звільнено за прогул без поважних причин. Позивач стверджував, що при прийнятті на роботу у 2018 році з роботодавцем існувала усна домовленість про щоденну доставку його до місця роботи службовим транспортом, оскільки відстань від дому до підприємства становить близько 30 км, а муніципальне сполучення відсутнє. Після конфлікту з керівництвом 04.04.2024 транспорт за позивачем перестав приїжджати.

Позивач неодноразово письмово повідомляв підприємство про неможливість прибути на роботу через відсутність транспорту та просив забезпечити його доставку згідно з умовами договору. Він вважав свою відсутність зумовленою об’єктивними причинами, що виключають його вину.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, мотивуючи своє рішення тим, що матеріали справи не містять доказів існування домовленості щодо підвезення позивача службовим транспортом, а роботодавець не має законодавчого обов’язку забезпечувати працівника транспортом. Отже, віддаленість місця проживання та відсутність особистого авто не є поважними причинами для неявки на роботу.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що відсутність транспортного сполучення є об’єктивною та незалежною від волі працівника обставиною, що виключає його вину у прогулі.

Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, постанову скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі з огляду на таке.

Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Позивач наполягав на порушенні відповідачем усної домовленості про підвезення, проте не надав жодного доказу існування такого зобов’язання роботодавця.

При укладенні договору сторони узгодили місце роботи, яке є територіально віддаленим від місця проживання позивача. Погоджуючись на такі умови без документального оформлення питання підвезення, працівник фактично взяв на себе обов’язок самостійно прибувати до робочого місця.

Поважними визнаються обставини, що мають об’єктивний характер і повністю виключають вину працівника. Відсутність муніципального чи особистого транспорту за відсутності обов’язку роботодавця забезпечувати доставку не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі понад три тижні.

Оскільки факт відсутності позивача на роботі протягом тривалого часу (з 05 до 29.04.2024) підтверджений актами та доповідними службовими записками, а поважність причин не доведена, роботодавець мав право застосувати звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Факт звільнення за прогул у цих обставинах не свідчить про дискримінацію, оскільки не доведено, що дії роботодавця були вмотивовані певною персональною ознакою позивача або що до інших працівників у подібній ситуації ставилися інакше.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 624/480/24 (провадження № 61-7928св25) можна ознайомитися за посиланням.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Виступ Генерального прокурора Руслана Кравченка на Ministerial Dialogue Group