Верховний Суд пояснив, коли навіть результати ДНК не дозволяють оспорити батьківство
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 740/8454/23 щодо оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини. Суд переглянув у касаційному порядку постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позову чоловіка про виключення запису про нього як батька дитини, щодо якої чоловік після укладення шлюбу добровільно визнав батьківство.
Фабула справи
Позивач звернувся до суду у грудні 2023 року з позовом до матері дітей та просив виключити відомості про нього як батька з актових записів про народження двох дітей. Він зазначав, що з 20 березня 2015 року перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. Один із синів народився до укладення шлюбу, а інший син був зачатий коли позивач проходив службу в зоні АТО. У позивача виникли сумніви щодо свого батьківства відносно обох дітей.
Позивач просив виключити відомості про нього як батька з актового запису про народження дитини від 25 жовтня 2010 року та з актового запису від 6 січня 2015 року.
У ході розгляду справи було проведено судово-генетичну експертизу. Відповідно до висновку експерта від 30 жовтня 2024 року №103-152-2024 встановлено відсутність кровного споріднення між позивачем та однією дитиною. Водночас імовірність біологічного батьківства позивача щодо іншої дитини становила 99,99 %, і батьківство було практично доведене.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Кролевецький районний суд Сумської області рішенням від 9 грудня 2024 року частково задовольнив позов. Суд виключив з актового запису про народження дитини 2010 року відомості про батьківство позивача. Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є біологічним батьком цієї дитини, а відповідачка не довела, що позивач знав або за обставинами справи не міг не знати про відсутність біологічного батьківства.
Сумський апеляційний суд постановою від 9 жовтня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову у позові. Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є її біологічним батьком, а також не надав доказів порушення свого вільного волевиявлення при поданні заяви про визнання батьківства.
Висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини п’ятої статті 136 Сімейного кодексу України особа, записана батьком дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент реєстрації себе батьком знала, що не є біологічним батьком дитини. Ця норма спрямована на захист законних інтересів дитини.
Суд наголосив, що законодавець не виключає можливості оспорювання батьківства у випадках порушення волевиявлення, зокрема якщо заява про встановлення батьківства подавалася під впливом погроз чи насильства. Водночас у цій справі позивач не надав доказів такого порушення волевиявлення.
Верховний Суд звернув увагу, що під час вирішення спорів про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини та забезпечувати баланс між інтересами дитини і сторін спору. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Хант проти України», «Йевремович проти Сербії», Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg та Nazarenko проти росії.
Суд також зазначив, що існування сімейного життя може підтверджуватися не лише біологічним спорідненням, а й фактичними сімейними зв’язками та тривалістю відносин із дитиною.
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, який врахував, що дитина народилася до реєстрації шлюбу сторін, а також тривалі фактичні сімейні відносини між позивачем і дитиною. Крім того, суд врахував тривалість фактичних сімейних відносин між позивачем і дитиною, які тривали понад сім років після укладення шлюбу, що свідчило про існування de facto сімейного життя.
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
За результатами розгляду справи Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Сумського апеляційного суду від 9 жовтня 2025 року — без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
