Який порядок підтвердження статусу утриманця загиблого військового для отримання одноразової допомоги: позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 314/190/24 щодо встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги та пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Суд також висловив правову позицію щодо належного суб’єктного складу у спорах цієї категорії та процесуального статусу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Фабула справи та рішення судів

Позивачка звернулася до суду із позовом про встановлення факту перебування на утриманні її рідного брата, який загинув під час виконання бойового завдання у складі Збройних Сил України. Вона зазначала, що після отриманої у дитинстві тяжкої травми голови мала суттєві проблеми із зором, а у 2013 році їй було встановлено третю групу інвалідності по зору. Позивачка також перебувала на обліку як отримувач пенсії у зв’язку із втратою годувальника після смерті батька.

За твердженням позивачки, після смерті батьків саме брат забезпечував її матеріально, надавав кошти, продукти харчування, медикаменти та інші необхідні речі. На підтвердження цього були подані квитанції про переказ коштів, а також показання свідків, які підтвердили, що військовослужбовець регулярно допомагав сестрі та забезпечував її побутові потреби. Позивачка вказувала, що встановлення юридичного факту перебування на утриманні необхідне їй для оформлення одноразової грошової допомоги після загибелі брата та отримання пенсії у зв’язку із втратою годувальника.

Під час розгляду справи позивачка також наголошувала, що суди попередніх інстанцій не врахували подані нею документи щодо пенсійного забезпечення, не забезпечили витребування відомостей про доходи загиблого брата та безпідставно дійшли висновку про відсутність доказів систематичної матеріальної допомоги. Водночас Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу вказувало, що позивачка не довела факту повного утримання братом, а також не підтвердила належними доказами його доходи та обсяг матеріального забезпечення.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що надані квитанції про переказ коштів не підтверджують факту перебування позивачки на утриманні брата, оскільки такі перекази могли мати інше призначення. Також суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази розміру доходів загиблого військовослужбовця, які б свідчили про можливість надання ним постійного утримання сестрі. Показання свідків про передачу продуктів харчування суд визнав недостатніми для встановлення факту утримання.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив рішення без змін. Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі відсутні належні докази співвідношення між доходами позивачки та обсягом допомоги, яку вона отримувала від брата. Також суд зазначив, що надані квитанції не підтверджують систематичності матеріальної допомоги.

Правові висновки Верховного Суду

Верховний Суд звернув увагу, що встановлення факту перебування особи на утриманні прямо передбачене пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України та є необхідним для реалізації права утриманцівязагиблого військовослужбовця на одноразову грошову допомогу. Суд навів правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні є обов’язковим для органів військового управління та Пенсійного фонду при вирішенні питання щодо призначення відповідних виплат.

Касаційний суд окремо наголосив, що остаточне рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймає не територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, а відповідна комісія Міністерства оборони України. Водночас районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є лише відокремленими підрозділами та не мають статусу юридичної особи, а отже не можуть бути самостійними відповідачами у цивільному процесі.

Верховний Суд зазначив, що у справах про встановлення факту перебування на утриманні належними заінтересованими особами є Міністерство оборони України та відповідний орган Пенсійного фонду України, оскільки саме для цих суб’єктів судове рішення матиме преюдиційне значення. Суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

У результаті Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу. Судові рішення у частині позовних вимог до територіального центру комплектування та соціальної підтримки були скасовані, а провадження у цій частині закрито у зв’язку з відсутністю належного відповідача. Водночас рішення про відмову у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишено по суті без змін, однак змінено мотивувальну частину з урахуванням висновків касаційного суду щодо неналежного суб’єктного складу відповідачів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.