Виховала як сина: суд визнав тітку утриманкою загиблого військового і відкрив шлях до виплат
Сколівський районний суд Львівської області розглянув у порядку окремого провадження справу про встановлення факту перебування особи на утриманні загиблого військовослужбовця як члена його сім’ї. Встановлення такого юридичного факту було необхідне заявниці для реалізації прав на соціальні гарантії, передбачені законодавством для членів сімей загиблих Захисників України, зокрема для оформлення відповідного статусу та отримання належних виплат.
Суть справи
До суду звернулася жінка, яка просила встановити факт її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця. Заявниця зазначала, що військовослужбовець був її племінником, однак фактично виховувався нею з раннього дитинства. Після тяжкої хвороби матері та її подальшої смерті саме заявницю було призначено опікуном дитини рішенням органу місцевого самоврядування.
Зі слів заявниці, військовослужбовець усе життя проживав разом із нею та її чоловіком, вони вели спільне господарство, мали спільний побут і фактично утворювали одну сім’ю. Власних дітей подружжя не мало. До мобілізації чоловік працював в Україні та за кордоном, а отримані кошти використовував для забезпечення потреб сім’ї. Після призову на військову службу він продовжив матеріально підтримувати заявницю та її чоловіка за рахунок грошового забезпечення військовослужбовця.
Судом було встановлено, що заявниця є особою пенсійного віку та має інвалідність II групи. Вона отримувала пенсію за віком, яка була її єдиним самостійним доходом. Також матеріали справи містили документи, які підтверджували потребу заявниці у постійному догляді та факт здійснення такого догляду загиблим військовослужбовцем.
Після загибелі військовослужбовця під час виконання бойового завдання заявниця звернулася до органів соціального захисту та територіального центру комплектування для оформлення передбачених законом виплат і статусу члена сім’ї загиблого Захисника. Однак їй було відмовлено через відсутність документального підтвердження належності до категорій осіб, визначених законодавством. Саме тому вона звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні.
Представники територіального центру комплектування та Міністерства оборони України заперечували проти задоволення заяви. Вони зазначали, що заявницею не доведено належними доказами факт перебування на повному утриманні військовослужбовця, а також відсутні підтвердження розміру та систематичності матеріальної допомоги, її співвідношення з власними доходами заявниці. Крім того, наголошувалося на необхідності доведення відповідності критеріям, установленим законодавством для осіб, які можуть претендувати на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
Позиція та висновки суду
Суд звернув увагу на положення Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також на правові висновки Верховного Суду щодо встановлення факту перебування на утриманні.
Суд зазначив, що члени сім’ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. При цьому сам факт отримання пенсії чи інших доходів не виключає можливості встановлення факту перебування на утриманні, якщо допомога годувальника мала постійний характер та була основним джерелом існування.
Дослідивши надані докази у справі № 453/556/26, суд встановив, що військовослужбовець тривалий час проживав разом із заявницею та її чоловіком, вів із ними спільне господарство, забезпечував сім’ю матеріально, здійснював догляд за заявницею, яка через стан здоров’я потребувала сторонньої допомоги. Суд також врахував документи органів місцевого самоврядування, що підтверджували спільне проживання сторін, ведення ними спільного господарства та перебування заявниці на утриманні загиблого.
Оцінюючи сукупність доказів, суд дійшов висновку, що між заявницею та загиблим військовослужбовцем існували не лише родинні, а й фактичні сімейні відносини. Вони були пов’язані спільним побутом, спільним бюджетом, взаємними правами та обов’язками, а матеріальна допомога з боку військовослужбовця мала постійний характер і була істотним джерелом забезпечення заявниці.
З огляду на встановлені обставини суд визнав доведеним факт перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця як члена його сім’ї до дня його смерті та задовольнив заяву.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
